Contribution to International Economy

Права та обов`язки фізичних осіб - сіб`єктів підприємницької діяльності

Вступ

За сучасних умов підприємницька діяльність потребує детального законодавчого регулювання, що покликане сприяти подальшому розвитку як різних форм підприємництва, так і економіки України в цілому. Ефективність господарювання значною мірою залежить саме від опрацювання, засвоєння та реалізації на практиці тих правових норм, які визначають права та обов'язки всіх без винятку суб'єктів господарювання з огляду на специфіку кожного із них, зумовлену різноманіттям форм власності, сфер діяльності та іншими численними чинниками.

За сучасних умов великого поширення набула така організаційно-правова форма підприємницької діяльності, як індивідуальний або приватний підприємець. Слід зазначити, що в законодавстві такого поняття, як „індивідуальний підприємець” не вживається. Замість цього, як правило застосовується вираз „фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності”.

Як відомо, індивідуальне підприємництво відноситься до малого підприємництва, яке в найбільшій мірі потребує захисту з боку держави. Необхідність такого захисту саме малого підприємництва зумовлено тим, що саме від нього в більшій мірі залежить добробут суспільства та стан державної економіки. Адже, не даремно в найбільш розвинутих країнах таких, як Великобританія, Німеччина, США, частка продукції малих і середніх підприємств у внутрішньому валовому продукті перевищує 50 відсотків, а у Франції цей показник сягає 55 і в Італії — 57 відсотків.

Одним із способів надання державою захисту виступає законодавче закріплення правового становища індивідуальних підприємців.

Всі вище перераховані фактори зумовлюють актуальність і проблематичність обраної теми.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступають законодавчі акти та інші джерела, що характеризують правове становище фізичних осіб – підприємців.

Метою досліджень, проведених у даній курсовій роботі, виступає виявлення переваг та недоліків такої організаційно-правової форми господарювання.

Відповідно до поставленої мети виникають такі завдання:

1. визначити поняття фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;

2. розкрити правове становище зазначеного суб’єкта;

3. визначити майнові та правові засади його діяльності

4. проаналізувати законодавчі акти, що регулюють правове становище індивідуального підприємця та визначити його прогалини та недоліки тощо.

При написанні даної курсової роботи використовувались таки методи, як метод дослідження первинної інформації, логічний та практичний аналіз, порівняльне дослідження тощо.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями її написання та включає в себе два розділи (по три підрозділи в кожному), вступ, висновки, перелік використаних джерел. На мою думку таким чином побудований зміст в найбільшій мірі може розкрити представлену тему.


Розділ 1 Правові засади діяльності індивідуального підприємця

1.1. Поняття індивідуального підприємця

Важливе значення має визначення суб'єкта підприємницької діяльності. У законодавстві України відсутнє легальне визначення поняття "підприємець", законодавець обмежився перерахуванням кола суб'єктів підприємницької діяльності.

У науковій літературі були вжиті спроби наукового визначення поняття "підприємець". Так, іноді при визначенні критеріїв, що дають змогу віднести ту або іншу особу до суб'єктів підприємницької діяльності, обираються характеристики самої цієї діяльності і формулюється таке визначення: підприємець - фізична або юридична особа, яка здійснює на постійній основі з метою одержання прибутку діяльність з виробництва, реалізації чи придбання продукції або товарів, надання послуг, виконання робіт та укладає цивільно-правові угоди у процесі цієї діяльності від свого імені.

Незважаючи на певні достоїнства цих визначень у позначенні узагальнюючої категорії суб'єктів, недоцільно при визначенні суб'єкта виходити із суттєвих рис самої діяльності, що спричиняє дублювання понять підприємницької діяльності та її суб'єкта.[1]

Нерідко вживаються як синоніми терміни "підприємець", "ділова людина", "бізнесмен", "господарюючий суб'єкт". В економічній літературі зустрічаються визначення, що як широко, так і вузько трактують поняття підприємця, наприклад: підприємець - ділова людина, яка бере на себе фінансовий ризик, пов'язаний із введенням на ринок нових ідей, продукції, послуг, робіт; підприємець - це людина (або група людей), яка бере на себе ризик та відповідальність за організацію та управління фірмою; підприємці - це ділові люди, які свідомо йдуть на економічний ризик, приймаючи самостійно інноваційні підприємницькі рішення, зміст яких зводиться до виробництва та поставки на ринок таких товарів, що можуть дати підприємницький прибуток. В Енциклопедії підприємця "підприємець" вважається синонімом поняття "бізнесмен", а бізнесменом вважається суб'єкт, який здійснює активну економічну, підприємницьку, комерційну діяльність. При такому розумінні бізнесмена, який здійснює будь-яку економічну діяльність, поняття "бізнесмен" виявляється більш широким, ніж "підприємець".

При співвідношенні понять "ділова людина" і "підприємець" v літературі правильно підкреслюється неоднозначність цих понять, вказується, що будь-який підприємець виступає як ділова людина, але не всяка ділова людина може бути віднесена до категорії підприємців, тому що підприємництво характеризуєтеся обов'язковим залученням до своєї діяльності інноваційного моменту.

Іноді ототожнюють терміни "підприємець" і "господарюючий суб'єкт". Однак якщо виходити з буквального тлумачення терміна "господарюючий суб'єкт", то воно є ширшим, ніж "суб'єкт підприємницької діяльності", оскільки господарюючий суб'єкт здійснює не тільки підприємницьку, а й іншу господарську діяльність, що не є підприємницькою.

Наведені визначення поняття суб'єкта підприємницької діяльності не претендують на повноту і безперечність.

У зарубіжній літературі існує безліч визначень поняття "підприємець". Це, передусім, цікаві характеристики взаємозв'язків підприємця і товариства, підприємця і підприємництва. Так, для економіста Йозефа Шумпетера функціональна сутність підприємця полягає в його особливій ролі: осмислення та реалізація нової комбінації чинників виробництва. [2]

У деяких роботах зарубіжних учених підкреслюється, що підприємець є агентом зміни людської історії, в інших,  що підприємництво - це функція підприємців. Одне із самих сучасних розгорнутих визначень поняття "підприємець": підприємець - це той, хто організовує, управляє та припускає ризик бізнесу. Сьогодні підприємець - це інноватор, який виявляє і використовує можливості, перетворює ці можливості на працюючі ринкові ідеї, використовуючи час, зусилля, гроші та вміння, а також передбачає ризик конкурентного ринку для здійснення цих ідей і усвідомлює результати цих зусиль. [3]

Не можна не зазначити, з одного боку, багатогранність запропонованих зарубіжними вченими характеристик, кожна з яких помічає ту чи іншу грань підприємця, і в той самий час надто узагальнений їхній характер.

При підході до підприємця як до набору характеристик він уявляється особливим типом людини з безліччю специфічних рис. При цьому така велика кількість рис і характеристик приписуються підприємцю, цю практично неможливо відповідати цьому "портрету". Звідти зрозуміло, чому деякі зарубіжні учені вважають, що загальне визначення підприємця залишається ілюзорним.

Застосування лише одного з проаналізованих підходів до визначення поняття "підприємець" - особистого або такого, що характеризує поведінку, - давало б вузьку, однобічну картину підприємця. Правильнішим комбіноване поєднання підходів, оскільки це дає змогу поєднати матеріальну і процесуальну сторони підприємництва, тобто аналізувати його і як явище з властивими тільки йому специфічними рисами, і, одночасно, як діяльність, динамічний процес.

З юридичної точки зору для характеристики фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності в Україні найважливішим є факт його легітимації, тобто державного підтвердження законності його входження в підприємницьку сферу і заняття підприємницькою діяльністю, що посвідчується фактом його державної реєстрації, а в окремих випадках також ліцензуванням і патентуванням певних видів діяльності.

В новому Цивільному Кодексі України виділена глава 5, яка називається „Фізична особа - підприємець”. Тут зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією  України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

 

1.2 Порядок реєстрації громадян – суб’єктів підприємницької діяльності

Найпростіша форма здійснення підприємницької діяльності — приватне підприємництво фізичних осіб без створення юридичної особи. Спеціального нормативного акта, який б встановлював правовий статус приватного підприємця, на сьогодні не існує. Але, у п. 2.25 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994 р. № 288 (зі змінами і доповненнями) , міститься визначення поняття «підприємець» — це фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Крім того, Вищий господарський суд України, узагальнивши матеріали спорів за участю громадян-підприємців, 23 жовтня 2000 р. видав лист за № 01-8/556 “Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян”.

Відповідно до Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.[4]

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про  державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Державна реєстрація фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності на сьогодні здійснюється відповідно до Закону   України   "Про   державну реєстрацію юридичних   осіб   та   фізичних  осіб  -  підприємців".

Відповідно до ст.. 42 цього для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не входять в зазначений перелік.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Отже, як видно із цієї статті даний перелік документів в порівнянні з нині діючою постановою майже не змінився. Із цього переліку виключена лише фотокартка.

Дещо змінено порядок розгляду документів.[5]

Так, державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

документи не відповідають вимогам чинного законодавства;

документи подані не у повному обсязі.

Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду заявнику в день надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен  внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим  листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця.[6]

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік.

Відповідно до ст..44 розглядуваного закону підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця є:

невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця з інших підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор зобов'язаний не пізніше двох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заявнику повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації, із зазначенням підстав для такої відмови, та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, відповідно до опису.[7]

Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, фізична особа може повторно подати документи на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця може бути оскаржено у суді.

Стаття 1 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року віднесла фізичних осіб — приватних підприємців до суб'єктів малого підприємництва. Цим Законом, зокрема, обгрунтовано застосування спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Хоча спостерігається колізія між положеннями цього Закону і положеннями Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, за змістом п. 1 якого перейти на спрощену систему оподаткування можуть не всі фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а тільки ті, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

 

1.3 Права та обов’язки фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності

Фізичні особи - підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності на добровільній основі можуть відкривати поточні рахунки в банківських установах. Проте вони можуть працювати і виключно за готівку.

Приватні підприємці, які відкрили поточні рахунки, формально повинні зберігати кошти у банківській установі. В той же час ліміт залишку готівки, що є результатом діяльності, приватним підприємцям не встановлюється. Це також надає деякі переваги такій формі підприємництва. Потреба у готівкових коштах задовольняється шляхом отримання їх за банківським чеком.

Здійснюючи господарську діяльність, фізична особа-підприємець може користуватися коштами з поточного розрахункового банківського рахунку в повному обсязі. Що стосується готівки, то відповідно до Постанови Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 3 тисячі гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку.[8]

Для підприємців, які уклали трудові договори із найманими працівниками, існують обмеження у разі наявності непогашеної податкової заборгованості. В разі виникнення такої заборгованості вони можуть використовувати готівку для забезпечення господарських потреб, але не на виплату заробітної плати, допомоги всіх видів і компенсацій найманим працівникам. У таких випадках усі виплати, пов'язані із оплатою праці найманих працівників, мають забезпечуватися виключно за рахунок коштів, отриманих із установ банків.

Таким чином, приватний підприємець, який відкриває рахунок у банку, має більшу маневреність у скрутній обстановці і необмежені можливості щодо обсягів розрахунків із діловими партнерами.

Усі надходження коштів повинні бути документально зафіксовані і враховані при визначенні розміру доходу від діяльності.

Слід зауважити, що в разі, коли приватний підприємець працює з готівкою і купує торговий патент, він не має права відносити сплачену за цей патент грошову суму на свої витрати, адже на документально підтверджену вартість патенту знижується сума його прибуткового податку.

Що стосується прибуткового податку, то його сплата зазвичай здійснюється із застосуванням авансових платежів у рівних частках щоквартально із розрахунку за 100% суми прибуткового податку минулого року. Під час квартальних звітів провадиться перерахунок, зважаючи на фактично отриманий чистий доход.

Така безпосередня залежність розміру прибуткового податку фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності від реально отриманого доходу дає їй деякі економічні переваги перед юридичними особами. В той же час практика авансових внесків в умовах ринкової нестабільності, загального дефіциту обігових коштів і, як правило, незначної їх кількості у фізичних осіб — приватних підприємців, дещо знижує привабливість цієї форми підприємницької діяльності та призводить до приховування доходів. Перехід до спрощених систем оподаткування сприяє виправленню цієї ситуації.

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження приватними підприємцями певних видів діяльності. Такими обмеженнями зокрема є:

1. Згідно зі ст. 2 Закону України “Про страхування” страховиками можуть бути фінансові установи , які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Отже встановлено обмеження щодо здійснення страхової діяльності;

2. Не може також займатися довірчою (представницькою) діяльністю, оскільки згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” довірчим товариством може бути юридична особа, створена у формі товариства з додатковою відповідальністю;

3.Обмеження щодо здійснення банківської діяльності. Згідно зі ст. 6 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку;

3. Згідно Закону України від 23 лютого 2006 року ” Про цінні папери та фондовий ринок ” торговцями цінних паперів можуть бути банки, акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та інші товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності. Отже не може займатися діяльністю з випуску та обігу цінних паперів;

4. Фізична особа – підприємець не може займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”;[9]

5. Забороняється займатися діяльністю у сфері організації зв'язку на основі Закону України “Про телекомунікації”;[10]

6. Космічною діяльністю фізична особа – підприємець також займатися не може на основі Закону України “Про космічну діяльність”;

7. Заборонено займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про металобрухт” операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами;

8. Займатися діяльністю у сфері загальної середньої освіти приватний підприємець також не може на основі Закону України “Про загальну середню освіту”;[11]

9. Встановлено також заборону займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” концесіонером може бути юридична особа.

На практиці громадяни-підприємці займаються деякими видами підприємницької діяльності, незважаючи на законодавче встановлені обмеження. Причиною цього є недосконалість нормативно-правової бази.

 

Розділ 2 Оподаткування та відповідальність індивідуальних підприємців

2.1 Особливості оподаткування індивідуальних підприємців

Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.

Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 гривень на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою-підприємцем для здійснення діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову. Відмову від застосування спрощено системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).[12]

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

податку на прибуток підприємств;

податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

плати (податку) за землю;

збору на спеціальне використання природних ресурсів;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збору до Державного інноваційного фонду;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

комунального податку;

податку на промисел;

збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

Суб'єкти підприємницької діяльності фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.

Слід звернути увагу на випадки, коли Указ Президента Відповідно “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” не розповсюджується на фізичних осіб – підприємців.

Законодавчо встановлено обмеження щодо застосування спрощеної системи оподаткування для приватного підприємця при виробництві та імпорті підакцизних товарів, а також у разі торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Виходячи з обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, у приватних підприємців виникає запитання, які підакцизні товари належать до зазначених груп.[13]

З'ясуємо, яка продукція належить до лікеро-горілчаних виробів.

Основним документом при виробництві горілок і лікеро-горілчаних напоїв є Технологічний регламент на виробництво горілок і лікеро-горілчаних напоїв, розроблений Держхарчопромом України та Українським науково-дослідним інститутом спирту і біотехнології продовольчих товарів від 01.01.97 р.

Розділом першим визначено, що лікеро-горілчане виробництво – це галузь харчової промисловості, що забезпечує випуск алкогольної продукції - горілок і лікеро-горілчаних напоїв.

Горілка - це алкогольний напій, який виготовляється шляхом обробки активованим вугіллям у вугільно-очисній батареї водно-спиртового розчину міцністю 38 - 56%  із додаванням до нього інгредієнтів або без них, із наступною фільтрацією. При цьому інгредієнти, що вносяться, не повинні змінювати кольору горілки.

Горілка - прозора безбарвна рідина без сторонніх домішок і осаду з характерним горілчаним ароматом і смаком.

Залежно від якості спирту та інгредієнтів горілки  поділяють на горілки і горілки особливі. Горілки особливі ("Українська", "Древньокиївська", "Ювілейна" тощо) відрізняються специфічним ароматом і м'яким смаком, завдяки внесеним інгредієнтам - ароматним спиртам, меду тощо та виготовляються  із  використанням спирту вищої очистки або Екстра, або Люкс, або високоякісного з меляси.

Ювелірні вироби також включено до переліку підакцизних товарів.

Останнім часом актуальним є питання щодо можливості переходу фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність з виготовлення ювелірних виробів із дорогоцінних металів та їх продажу в обмін на лом дорогоцінних металів з оплатою вартості послуг з виготовлення, на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Виготовлення виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - діяльність, пов'язана з випуском продукції з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, в тому числі при проведенні науково-дослідних робіт; діяльність, пов'язана з випуском продукції, що містить дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння.

Торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння - будь-які операції, що здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари, і включають оптову, роздрібну, комісійну торгівлю, торгівлю прийнятими під заставу та скупленими у населення ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Тобто, якщо підприємець займається виготовленням виробів із дорогоцінних металів для їх реалізації шляхом їх обміну на брухт, він не може  обрати  спосіб оподаткування одержуваних від цієї діяльності доходів за єдиним податком.

Дія Указу N 727/98 також не поширюється на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються  підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю пально-мастильними матеріалами.

Таким чином, платникам єдиного податку - фізичним особам заборонено торгувати пально-мастильними матеріалами незалежно від того, розфасовані вони чи не розфасовані в споживчу тару  (банки, бочки тощо).

Отже, діяльність платників єдиного податку - фізичних осіб з торгівлі вище перерахованими видами тютюнових виробів обмежена.

Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерського обліку, особливо для тих громадян, які тільки розпочинають самостійний бізнес і водночас повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діловодства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл не застосувати цією категорією підприємців касових апаратів при проведенні операцій з готівкою.

Проте, як свідчить практика, і ця система не є досконалою. Так, далеко не кожен підприємець має регулярні грошові надходження. Однак сплата єдиного податку відбувається незалежно від результатів діяльності. Видається недостатньо обміркованою і вимога щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливість його надалі розвивати, таке обмеження не сприятиме залученню інвестицій і створенню додаткових робочих місць в Україні.[14]

Відповідно до п. 4 Закону України „Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо:

кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п'яти;

валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Фіксований податок сплачується громадянином - платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання.

Громадянин за своїм бажанням може придбати патент на здійснення підприємницької діяльності на всій території України.

Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання громадянина патенту, в якому зазначаються: прізвище та ім'я цього громадянина; його ідентифікаційний номер; строк дії патенту; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності; місце здійснення підприємницької діяльності; назва органу, що видав патент.[15]

У разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50  відсотків за кожну особу. У такому випадку платник фіксованого податку має право самостійно доплатити 50 відсотків суми встановленого фіксованого податку з розрахунку на кожну додаткову особу та повідомити про це податковий орган, який зобов'язаний внести відповідні зміни до патенту в строки, передбачені для його видачі. Патент видається на строк від одного до дванадцяти календарних місяців за вибором платника фіксованого податку. У разі, коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, перерахунок його не здійснюється.

Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.

Здійснення торговельної діяльності у сфері роздрібної (дрібнооптової) торгівлі платником фіксованого податку, а також особами, які перебувають з ним у трудових відносинах, або членами його сім'ї, які беруть участь у такій діяльності, не потребує отримання ліцензії.

Таким чином, система оподаткування за фіксованим податком більш жорсткі обмеження, ніж інші системи – кількісний склад учасників, обсяги реалізації, сфера застосування.

2.2 Загальна система оподаткування громадян – суб’єктів підприємницької діяльності

У разі якщо спрощена система оподаткування не влаштовує підприємця, він може обрати для себе загальну систему оподаткування, яка не має обмежень щодо торгівлі підакцизними товарами.

Працюючи за класичною, традиційною системою оподаткування, приватний підприємець розраховує свій сукупний чистий доход як різницю між виручкою в грошовій або натуральній формі і витратами, які можна документально підтвердити і які мали місце в процесі його діяльності.

Характерним для приватного підприємництва є те, що виручка або валовий доход вважаються отриманими лише у разі надходження плати за товари, виконані роботи чи надані послуги. Це вигідно відрізняє роботу приватного підприємця — фізичної особи від роботи юридичних осіб, які розраховують податок на прибуток, включаючи до бази оподаткування і ті суми, які ще мають отримати, скажімо, за відвантажену продукцію.

Загальний порядок оподаткування фізичних осіб – підприємців здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів „Про прибутковий податок з громадян”. Відповідно до ст.. 13. цього Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.[16]

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або  підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При здійсненні операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та визначених законом цінних паперів оподатковуваним доходом громадянина, у тому числі зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності, вважається прибуток, тобто різниця між доходом, отриманим від продажу таких корпоративних прав та цінних паперів протягом звітного року, та документально підтвердженими витратами на їх придбання, понесеними громадянином протягом звітного року або попередніх звітному років.

З доходів, зазначених у цьому Декрету, податок обчислюється:

а) підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності при виплаті ними протягом року доходів громадянам, зазначеним у цьому Декреті, про що не пізніш як через 30 днів після виплати повідомляється податковим органам за місцем проживання громадян. Утримані у джерела виплати суми податку враховуються податковим органом при проведенні податкових розрахунків за доходами, одержаними за оподатковуваний період;

б) податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян.

Обчислення податку з фактичного річного доходу провадиться податковими органами за місцем постійного проживання платника, а якщо його діяльність здійснюється в іншому місці - за місцем здійснення цієї діяльності з обов'язковим повідомленням податковому органу за місцем постійного проживання громадянина про розміри одержаного ним доходу і сплаченого податку за минулий рік.

Облік витрат за такою системою передбачає ретельний збір всіх документів, що супроводжують всі етапи господарської діяльності і, до речі, повинні зберігатися не менш як три роки. Це, перш за все, документи щодо надходження чи витрат готівки: касові чеки, ордери, квитанції. У разі, якщо підприємцем відкрито поточний розрахунковий рахунок у банківській установі, — копії платіжних доручень, банківські авізо, корінці чекової книжки та квитанцій про здачу готівки в банк. Особливої уваги заслуговує і якість складання договорів, актів про виконання робіт, надання послуг, додержання правил оформлення накладних, рахунків-фактур, які отримує підприємець від інших суб'єктів господарювання. Сплачені ним податки, обов'язкові платежі і збори також відносяться на витрати у процесі діяльності.


2.3 Відповідальність індивідуальних підприємців за своїми зобов’язаннями

Відповідно до ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя,  яка належатиме їй при поділі цього майна.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником  майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя  майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

За порушення податкового законодавства індивідуальний підприємець несе відповідальність у загальному порядку.

Частка самостійно сплачених податків протягам останніх шести років зросла удвічі. Але при цьому майже 40 відсотків суб'єктів підприємницької діяльності не виконують вчасно своїх зобов'язань.[17]

Коли фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності не використовує надані йому можливості цивілізованого виконання свого обов'язку перед державою, органи державної податкової служби змушені застосовувати фіскальні методи, зокрема продаж майна.

На 1 жовтня 2008р. загальна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності перед державою становила 13,2 млрд. гривень. Найбільший борг мають підприємства паливно-енергетичного комплексу (8,8 млрд. грн.) та господарства комунальної сфери. Але внаслідок вжитих заходів щодо скорочення податкового боргу з початку року до бюджету стягнуто 6,4 млрд. грн.

Контролюючи органи мають право застосувати штрафні цивільно-правового та адміністративного характеру санкції до платників податків, які ухиляються від виконання своїх обов’язків.

Штрафна санкція (штраф) – плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пеня – плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

До злісних порушників податкового законодавства може бути застосована кримінальна відповідальність.

Так, відповідно до ст.. 212 Кримінального Кодексу України злочином визнається умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За порушення порядку здійснення підприємницької діяльності може застосовуватися адміністративна та кримінальна відповідальність.

Основними порушеннями є:

1. Обман покупців та замовників. В залежності від тяжкості може бути застосована адміністративна або кримінальна відповідальність. Стаття 255 КК України передбачає, що умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі діяння, вчинені особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників, — караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.”

У примітці до статті вказано, що обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 202 КК України передбачає відповідальність за порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю.[18]

1. Здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, — карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, — карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 203 КК України зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями Кримінального Кодексу, — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони були пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо вищенаведені порушення вчинені не у великих розмірах, то за них передбачена адміністративна відповідальність.


Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, перш за все, необхідно визначити принципові переваги та недоліки набуття статусу приватного підприємця. Найголовнішими перевагами є:

а) провадження діяльності без формування статутного, резервного та інших фондів;

б) здійснення діяльності без установчих документів у межах універсальної правоздатності (тобто здатності займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить законодавству);

в) спрощений порядок керівництва (приватний підприємець є одноособовим органом управління);

г) спрощена і дешевша процедура державної реєстрації;

д) можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на власний розсуд;

е) можливість обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком або фіксованим податком і пов'язані із цим пільги.

У свою чергу, до недоліків господарювання громадян без створення юридичної особи можна віднести:

а) заборону громадянам-підприємцям займатися певними вида­ми діяльності;

б) відповідальність за зобов'язаннями всім належним на праві власності майном.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, можуть обрати одну із трьох можливих систем оподаткування – загальну систему, спрощений порядок у вигляді сплати єдиного податку та оподаткування фіксованим податком.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

За порушення податкового законодавства індивідуальний підприємець несе відповідальність у загальному порядку.

За порушення порядку здійснення підприємницької діяльності може застосовуватися адміністративна та кримінальна відповідальність.


Перелік використаних джерел

Конституція України від 28.06.96 № 254к-96 / Відомості Верховної Ради України – 1996, № 30 – ст. 141

Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 р № 2341-ІІІ / Відомості Верховної Ради України, 2001, №25-29 ст. 447

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV

Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 № 2063-ІІІ / Вісник податкової служби, 2001, № 32, ст.. 447

Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року   N 755-IV.

Закон України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 N 2181-ІІІ/ Відомості Верховної Ради України – 2001, № 10, ст.. 44;

Закон України “Про страхування” від 07.03.96 № 85/96-ВР/ Відомості Верховної Ради України – 1996, № 18, ст.. 78

Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2001 № 2121-ІІІ / Відомості Верховної Ради України – 2001, № 5-6, ст.. 30

Закон України ” Про цінні папери та фондовий ринок ” від 23 лютого 2006 року № N 3480-IV  / Відомості Верховної Ради України – 2006, № 38, ст.. 508

Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від . 21.12.1993 №3759-ХІІ / Відомості Верховної Ради України – 1994, № 10, ст.. 43

Закон України “Про телекомунікації” від 18.11.2003 № 1280-ІV

Закон України “Про космічну діяльність” від 15.11.96 № 502/96-ВР / Відомості Верховної Ради України – 1997, № 1, ст.. 172

Закон України “Про загальну середню освіту” від 13.05.99 № 651-ХІV / Відомості Верховної Ради України – 1999, № 28, ст.. 230

Закон України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14.12.99 № 1286-ХІV / Відомості Верховної Ради України – 2000, № 3, ст.. 21

Закон України від 19.09.96 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю" від 19.09.96 р № 378/96-ВР / Відомості Верховної Ради України – 1996, № 45, ст.. 238

Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.02.95 р № 481/95-ВР / Відомості Верховної Ради України – 1995, № 46, ст.. 345

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2001 № 72 / Офіційний вісник України – 2001, № 12

Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” від 17.03.93 №  23-93 / Відомості Верховної Ради України – 1993, № 19

Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” / Вісник податкової служби, 2001, № 32

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" / Вісник податкової служби, 2001, № 32

Лист Вищого Господарського суду України від 23 жовтня 2000 р. № 01-8/556 “Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян”

Бюджетна система України. Навчальний посібник. Під ред. докт. економ. наук проф. Юрія С.І.  та канд екон. наук Бескида Й.М. Київ. “НІОС” 2002 480 с.

Азаров М. Податкова політика в Україні: принципи і реалії. Вісник податкової служби, 2005, №15

Підприємницьке право : Навч. посіб. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. - К. : Істина 2001. - 480 с.

Вдовиченко М. І. ”Про ефективність податкової системи в Україні”. Фінанси України, 2004

Гега П. Т. “Правовий режим оподаткування в Україні” -К., Юрінком, 2005 рік

Федосов В. М. та інші. Податкова система України: Підручник.-К.: Либідь, 2004 рік..

31. Беляневич Е. Физическое лицо как субъект хозяйственных отношений // Предпринимательство, хозяйство й право. — 2001. — № 1. — С. 12.

 


[1] Підприємницьке право : Навч. посіб. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. - К. : Істина 2001. - 480 с.

 

[2] Підприємницьке право : Навч. посіб. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. - К. : Істина 2001. - 480 с.

 

[3] Беляневич Е. Физическое лицо как субъект хозяйственных отношений // Предпринимательство, хозяйство й право. — 2001. — № 1. — С. 12.

  1. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV

[5] Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року   N 755-IV.

 

[6] Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року   N 755-IV.

 

[7] Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року   N 755-IV.

 

[8] Беляневич Е. Физическое лицо как субъект хозяйственных отношений // Предпринимательство, хозяйство й право. — 2001. — № 1. — С. 12.

[9] Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від . 21.12.1993 №3759-ХІІ / Відомості Верховної Ради України – 1994, № 10, ст.. 43

[10] Закон України “Про телекомунікації” від 18.11.2003 № 1280-ІV

 

[11] Закон України “Про загальну середню освіту” від 13.05.99 № 651-ХІV / Відомості Верховної Ради України – 1999, № 28, ст.. 230

 

[12] Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року   N 755-IV.

 

[13] Вдовиченко М. І. ”Про ефективність податкової системи в Україні”. Фінанси України, 2004

 

[14] Федосов В. М. та інші. Податкова система України: Підручник.-К.: Либідь, 2004 рік..

 

[15] Федосов В. М. та інші. Податкова система України: Підручник.-К.: Либідь, 2004 рік..

 

[16] Федосов В. М. та інші. Податкова система України: Підручник.-К.: Либідь, 2004 рік..

 

[17] Беляневич Е. Физическое лицо как субъект хозяйственных отношений // Предпринимательство, хозяйство й право. — 2001. — № 1.

[18] Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 р № 2341-ІІІ / Відомості Верховної Ради України, 2001, №25-29 ст. 447

 


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)