Contribution to International Economy

Порівняльна характеристика законів та підзаконних актів

Вступ

Актуальність дослідження. Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення .

Сфера дії права існує як об'єктивна реальність незалежно від того, усвідомлюємо ми її чи ні. Законодавець надає їм законної сили, підводить під захист держави, утверджує в суспільній свідомості той факт, що відносини мають «нормальний», «правильний» характер. Межі правового регулювання — це деяка «демаркаційна» лінія, що розмежовує сферу правового від неправового і визначає межі поширення права, обмеження його впливу на свідомість людини і її дії. Межі правового регулювання зумовлені не юридичними факторами, вони кореняться в природі людської діяльності, зумовлені їх загальною культурою і цивілізованістю, детерміновані існуючою системою відносин, економічними, історичними, релігійними, національними та іншими обставинами

Оскільки основною формою права в Україні є нормативно-правовий акт, то під джерелами права слід розуміти зовнішнє вираження нормативно-правових актів, які приймаються і діють з метою регулювання суспільних відносин. Різноманітність цих відносин, а також розмежування функцій державних органів припускають наявність багаточислених нормативних актів. Виходячи з цього, важливе теоретичне і практичне значення має відмежування одних нормативних актів від других за визначеними критеріями.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Мета та завдання дослідження. Основна мета роботи полягає в тому, щоб проаести порівняльну характеристику законів та підзаконних актів, визначити їх місце у правовій системі.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

дослідити місце та загальну характеристику  нормативно-правового акта в системі джерел права.

провести порівняльну характеристику законів та підзаконних актів

дослідити співвідношення закону та підзаконних нормативно–правових актів України

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є закони та підзаконні акти .

Предметом – особливості законів та підзаконних актів

Методи дослідження. В роботі використані загальнонаукові методи: опис, спостереження, порівняння, логічний аналіз і синтез, системний. Застосовані структурно-функціональний, інституційний аналіз, який дав змогу концептуалізувати закони та підзаконні актиз усіма властивими їм ознаками. При аналізі різних видів нормативно-правових актів  було застосовано формально-логічний, порівняльно-правовий методи.

 

1. Місце та загальна характеристика  нормативно-правового акта в системі джерел права

1.1 Поняття та ознаки нормативно-правового акта

Основним джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.[7, 27].

Нормативно-правовим актам властивий ряд особливостей.

По-перше, вони мають державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, тобто правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусовий вплив на осіб, що ухиляються від їхнього виконання.

По-друге, нормативно-правові акти приймаються не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб'єкт правотворчої діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, може видати нормативний наказ, але не уповноважений приймати укази або постанови.

По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

По-п'яте, завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими..[10, с. 127].

Нормативно-правові акти:

а) диференційовані, оскільки механізм держави має розгалужену структуру органів з визначеними правотворчими повноваженнями та значним об’ємом інших функцій, які реалізуються за допомогою видання юридичних актів;

б) ієрархієзовані, тому що ця система будується на основі різної юридичної сили актів;

в) конкретизовані за предметом регулювання, суб’єктах виконання і реалізації права, вказівки на які містяться в джерелах..[15, с.74].

Таким чином, нормативно- правовий акт - це письмовий документ, який вмiщує юридичнi норми. Це найрозповсюдженiша форма сучасного права.

 Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

 

 

1.2 Структурні елементи нормативно-правового акта

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1.  Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2.  Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3.  Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4.  Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5.   Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2)  у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3)  іноді в одній статті містяться декілька норм права..[7, с. 27].


2. Порівняльна характеристика законів та підзаконних актів

2. 1 Закон, загальне поняття та види законів

Слід зазначити, що в правовій науці колишнього СРСР у зміст поняття закону поряд з юридичними ознаками вкладались і ідеологічні постулати, які, як правило, не відповідали реаліям життя. Під законом розуміли нормативно-правовий акт, що містить в юридичній формі характеристику закономірностей суспільного розвитку і регулює найважливіші суспільні відносини (основи суспільного ладу і політики, принципи організації соціалістичної держави та інших соціальних інститутів, регулювання основних сфер життя суспільства — економічної, політичної і ін.), який безпосередньо виражає волю народу, прийнятий у встановленому законом порядку вищим органом державної влади чи шляхом референдуму і має найвищу юридичну силу[13, с. 99].

Практично майже незмінним залишилось також визначення закону. Під ним розумівся і продовжує розумітися нормативно-правовий акт, прийнятий органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України[5, с. 15]. За логікою таких суджень можна зробити висновок, що підзаконні акти регулюють менш важливі суспільні відносини і мають меншу юридичну силу, ніж закони, вони базуються на юридичний Силі законів і не можуть протистояти їм[16 , с. 144].

Поняття "закон" являє собою складне ціле, яке поєднує в собі зміст і форму права. Отже закон - це юридичний документ, прийнятий законодавчою або установчою (народ) владою в особливому порядку, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативних актів та втілює в собі загальнолюдські цінності. Таке визначення закону виражає право за змістом (тобто у його природному значенні) з однієї сторони. З іншої - за формою він являється правовим інститутом, який може виступати стабільним регулятором суспільних відносин.

 

Закони за своїми значеннями являються правовими актами первинного характеру, бо вони мають найвищу юридичну силу, що означає:

1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;

2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.

За місцем в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства всі закони поділяються на три групи:

1) Конституційні (основні);

2)поточні;

З)надзвичайні.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб'єктів нормотворчої діяльності);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

за суб'єктами законотворчості:

закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання:

конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії:

постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою:

прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії:

загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної сили означає, що всі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають "під" законом і є підзаконними. Вони засновані на законах і не суперечать їм. Однією з ознак закону є те, що це акт найвищого юридичного рангу, усі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити. .[7, с. 17].

 

2.2 Поняття та види підзаконних нормативно-правових актів

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144)..[15, с. 127].

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Наприклад, Указ Президента України «Про Збройні Сили України», Розпорядження Президента України «Про призначення Л. Каденюка помічником Президента України з питань авіації та космонавтики».

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» або постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері постачання газу та нафти в Україну», «Про заходи щодо завершення будівництва недобудованих житлових будинків».

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.


3. Дія та співвідношення закону та підзаконних нормативно–правових актів України

3.1 Дія  законів та підзаконних актів

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту..[5, с. 7].

  Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами:

  а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні)

  б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту;

  в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.

  Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

  Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

  Територіальний принцип — це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

  а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

  б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

  в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

  Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України „громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України”.

  Всі нормативні акти діють за територіальним принципом, а екстериторіальний принцип застосовується тільки у чітко передбачених законом випадках.

  Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:

  а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

  б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України „Про статус народного депутата України”, Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”).

  Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті. 

  Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:

  1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;

  2) напряму темпоральної дії нормативного акта;

  3) моменту зупинення дії нормативного акта;

  4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.

  Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

  В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: „закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.” І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

  Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 „Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності”.

  Ст.1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур'єр”, газета „Голос України”, „Офіційний вісник Президента України”. Акти Верховної  Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч.5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта — з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в „Офіційному віснику України”.

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

  5. Згідно зі ст. 41 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

  Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

  За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:

пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)

зворотна дія — нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

  Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

  Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, — момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили.

 Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду ІІ світової війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

  Зупинення (призупинення) дії нормативного акта — тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України „з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності”.

 

3.2 Співвідношення закону та підзаконних нормативно–правових актів України

В юридичній літературі  теоретичні питання співвідношення закону і підзаконного нормативно – правового акту розглядалось достатньо фрагментарно, якого – не будь цілісного напрямку у вивченні взаємодії  двох категорій  актів не існувало. В різні періоди проводились окремі дослідження співвідношення конкретних видів актів з законом, але в них був відсутній як загальний підхід до аналізу питання, так і єдине розуміння співвідношення закону і підзаконного  нормативно – правового акту.

Поняття співвідношення можна розглядати  як взаємний зв’язок між двома предметами чи явищами. Спробуємо дослідити співвідношення підзаконних актів з законом шляхом виділення спільного та відмінного між двома теоретичними категоріями :  законі і підзаконний акт.

1)  Співвідношення за органом державної влади,  який наділений компетенцією в сфері правотворчості . Підзаконні нормативно-правові акти в системі механізму діяльності органів державної влади  видаються головним чином органами виконавчої влади, Президентом України та органами місцевого самоврядування, які не формуються народом України безпосередньо, тоді як закони – виключно представницьким органом державної влади (парламентом), конституційний склад якого формують 450 народних депутатів України. В даному співвідношенні підкреслюється виключно конституційний принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Тобто,  закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні нормативно-правові акти – виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, Президента органів місцевого самоврядування.

2) Співвідношення за  процедурою ухвалення законів та підзаконних актів. Підзаконні нормативно-правові акти, на відміну від законів, можуть бути більш оперативно змінені, доповнені або скасовані. Завдяки цьому досягається гнучкість правового регулювання суспільних відносин в державі. Закон – це нормативний акт, який приймається шляхом законодавчого процесу. Законодавчий процес – це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій – самостійних,  логічно завершених  етапів і організаційно – технічних дій. Законодавчий процес складається з таких стадій як  передпроектна стадія, проектна  стадія, стадія ухвалення законопроекту, засвідчувальна стадія та інформаційна стадія. [11, с.318] Підзаконні акти приймаються в основному, органом або посадовою особою, яка має визначену законом  компетенцію і таких стадій не містить,  що набагато звужує час прийняття  підзаконного акту. За сучасних умов, коли суспільство і суспільні процеси розвиваються бурхливо,  час прийняття і ухвалення нормативного рішення відіграє важливу роль . Ось чому, саме підзаконні акти,  швидше можуть реагувати на зміну певних обставин. Однак, деякі науковці стверджують  про негативні тенденції зростання кількості підзаконних актів в порівнянні з законами. При виданні таких актів інколи порушується обов’язкова вимога їх відповідності законам, може виникнути небажане “розбухання” чи дублювання нормативного матеріалу [12,  с.87].

Іншими недоліками підзаконних актів справедливо називає можливість закріплення у них вузьких,  однобічних управлінських рішень, спрямованість на захист суто відомчих інтересів, інколи не  доведення змісту до відома фізичних та юридичних осіб, яких вони стосуються, низьку довіру громадян щодо вірогідності всебічного і повного врахування їх прав у даній формі правового регулювання [13,с. 90]. Ющик О.І.  негативними моментами підзаконної правотворчості називає її складну мову, можливість вживання неюридичних термінів, неточність формулювань, непоодинокі випадки невідповідності чинному законодавству, видання актів з очевидним перевищенням компетенції [15, с.48].Звичайно, що із деякими з цих тверджень можна погодитись,  однак лише  органи виконавчої влади  можуть активніше реагувати на нові суспільні відносини.   Як правило, орган законодавчої влади в сучасних умовах працює сповільнено, що і призводить до дієвості суб’єктів підзаконної правотворчості. З вищевикладеного випливає, що усунути негативні моменти підзаконної правотворчості , можна лише шляхом  чіткого дотримання законодавства, неперевищення компетенції в сфері підзаконної правотворчості .

3) Співвідношення за колом  регулювання  суспільних відносин. Підзаконними нормативно-правовими актами врегульовується все різноманіття суспільних відносин, яке виникає  між людьми і організаціями, органами влади, законами ж – тільки основні, коло яких в загальному окреслюється у ст. 92 Конституції України. Необхідно зазначити, що підзаконні акти, як правило,  регулюють майже ті самі відносини,  які були врегульовані законом. У ст. 117 Основного закону держави записано : „ Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання”. Однак нічого не зазначається з яких саме питань може Кабмін виносити такі акти. Вважаємо, що доцільно було б при прийнятті Конституції України визначити коло правовідносин, які необхідно було б врегульовувати на підставі  актів органів виконавчої влади.

4) Співвідношення за юридичною силою. Юридична сила нормативних актів це така специфічна властивість нормативно – правових актів, яка характеризує їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. [5,с. 66 ]. Закони виступають основою для підзаконного правового регулювання. Підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. У випадку виявлення суперечностей між нормами підзаконних нормативно-правових актів і законів, вони завжди вирішуються на користь останніх. В даному випадку підзаконні акти займають другорядне місце після законів.

5) Співвідношення за  часовими межами. Підзаконні нормативно-правові акти, як правило, розраховуються на менш тривалий період чинності, є менш стабільними. У випадку внесення змін до галузевих та інших пов’язаних з певною сферою правового регулювання законів, вони мають бути приведені у відповідність до цих джерел права. Дуже часто трапляється так, що з’явився новий вид суспільних відносин, який не врегульований нормами закону. Він спочатку буде врегульований підзаконним актом, а потім, коли відбудеться ухвалення закону, підзаконний акт може втратити чинність, або до нього будуть внесені зміни.

6) Співвідношення за сферою правового впливу. Підзаконні нормативно-правові акти, як правило, розповсюджуються на менше коло осіб ніж закони. Сфера правового регулювання окремих з них є більш вузькою, спеціальною, у порівнянні з положеннями законів. Закон – це нормативно – правовий акт,  який приймається для регулювання необмеженого кола суспільних відносин. А підзаконні акти в більшості спрямовані на звужене коло врегулювання відносин. Це покликане тим, що підзаконні акти характеризуються  вузькою специфікою своєї дії. Необхідно також згадати про те, що підзаконні акти можуть бути  і індивідуальними,  які стосуються лише чітко визначених адресатів. Найбільше це характерно для указів Президента України.

Таким чином, проведення лише частково співвідношення закону і підзаконних актів дає змогу оцінити місце та значення як закону так і підзаконного акту. Аналізуючи сучасний стан правотворчості необхідно відмітити про стрімке зростання підзаконних актів  Такі акти у наш час є значимими як компонент механізму дії права, функціонування правової держави. Вони доводять вимоги закону до адресата і забезпечують реалізацію його правил. Окремі закони не можуть бути успішно виконані без видання відповідних підзаконних актів (наприклад, закони про приватизацію, про податки і збори, в сфері охорони здоров’я населення, пожежної безпеки та ін.). Підзаконні нормативні акти організовують дію законів, вносять в систему правового регулювання нові деталі, посилюють соціальну функцію права, роблять більш зрозумілим юридичний статус суб’єктів права. Ця форма встановлення правових норм завдяки безпосередньому контакту з їх адресатами має значний потенціал щодо належної організації функціонування суспільних відносин, уможливлює збалансовану реалізацію різних соціальних інтересів.


Висновки

Основним джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт.

 Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Нормативно-правовим актам властивий ряд особливостей.

вони мають державний характер.

нормативно-правові акти приймаються не всіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на те державою. .

ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.

вони мають тимчасові, просторові і суб'єктні межі дії.

завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить їх нормативними, загальнообов'язковими.

Закони за своїми значеннями являються правовими актами первинного характеру, бо вони мають найвищу юридичну силу

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль.

У роботі досліджене співвідношення підзаконних актів з законом шляхом виділення спільного та відмінного між двома теоретичними категоріями :  закон і підзаконний акт.

Аналізуючи сучасний стан правотворчості необхідно відмітити про стрімке зростання підзаконних актів  Такі акти у наш час є значимими як компонент механізму дії права, функціонування правової держави. Вони доводять вимоги закону до адресата і забезпечують реалізацію його правил. Окремі закони не можуть бути успішно виконані без видання відповідних підзаконних актів (наприклад, закони про приватизацію, про податки і збори, в сфері охорони здоров’я населення, пожежної безпеки та ін.). Підзаконні нормативні акти організовують дію законів, вносять в систему правового регулювання нові деталі, посилюють соціальну функцію права, роблять більш зрозумілим юридичний статус суб’єктів права. Ця форма встановлення правових норм завдяки безпосередньому контакту з їх адресатами має значний потенціал щодо належної організації функціонування суспільних відносин, уможливлює збалансовану реалізацію різних соціальних інтересів.

 

Список використанних джерел

Конституція України від 26 червня 1996 року

Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” №503/97 від 10.06.97 р.

Указ Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” № 493/92 від 3 жовтня 1992 року

Головатенко В. Правові акти Президента України: юридична природа, статус, функції. // Право України. – 2004. - №3. – С.14-18.

Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів. Автореферат дис. — ... канд. юр. наук. –– К., 2003.

Лисенков С.Л. Теорія держави і права: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2005. – 447 с.

Назаренко Е. Закон у системі нормативних актів України. // Право України. – 1993. - №12.

Працюк І.В. Види законів України. // Проблеми законності - 2005. – Вип. 52. – С. 3-9.

Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система. //Право України - 2002 - № 3.

Скакун О.ФТеорія держави и права. – Харків “Консум” , 2001

Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. — Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 536 с.

Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Петришин О.В. Загальна теорія держави і права. — Харків: „Право”, 2002. – 428 с.

Юлдашев О. Методологічні засади нормотворчої діяльності органів державного управління в сфері економіки. // Право України. − 2007. - №2. − С. 99-101.

Юридична енциклопедія: В 6 т. ∕ Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 2001.

Ющик О.І. Законодавчі акти в системі законодавства України. // Парламентська реформа: теорія і практика: АТ „Книга”. — К., 2001.

Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу. — К., 2004.

 

 


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)