Contribution to International Economy

Формування пропозиції грошей та фактори, що її визначають

Актуальність теми. Сучасний стан трасформації економіки України характеризується розвитком стабілізаційних процесів і переходом до сталого економічного зростання. Поява нових тенденцій у проведенні ринкових реформ, вихід з глибокої економічної кризи та формування засад ринкової економіки вимагають адаптації сучасних ринкових методів регулювання грошової пропозиції до реалій економіки України.
Державне регулювання грошової пропозиції в сучасних економіках виконує пріоритетну роль у досягненні цілей грошово-кредитної політики. Тривалий процес ринкової транзиції вимагає постійного розвитку та адаптації можливостей ті методів державного регулювання грошової пропозиції до певного етапу ринкових реформ.
Регулювання грошової пропозиції в арсеналі державної економічної політики в сучасний період трансформації набуває нового змісту і спроможне утвердити тенденції економічного зростання, стабільності цін, скорочення безробіття та прискорити інтеграцію України у світову економіку.  
Можливості регулятивного впливу грошової пропозиції на економічну активність зумовлені характером функціонування економічних систем і змістом грошово-кредитної політики. Динаміка трансформаційних процесів вимагає їх своєчасного теоретичного осмислення та науково-методологічного обґрунтування в контексті сучасних монетарних концепцій та їх практичної реалізації. Регулятивний вплив зміни грошової пропозиції поступово наближається до параметрів, властивих ринковим економікам.
Пропозиція грошей у ринкових економіках є одним з найбільш дієвих інструментів державного регулювання економіки. Стосовно механізму формування пропозиції грошей існує широкий діапазон поглядів, що пов'язано з різними концептуальними підходами та умовами реалізації монетарної політики. В умовах поглиблення трансформаційних процесів в Україні важливим є перехід до процесу формування пропозиції грошей згідно зі стандартами, властивими сучасним ринковим економікам
Актуальність даної проблеми закономірно привертає увагу великої кількості вітчизняних та зарубіжних економістів. Дослідження вказаних аспектів грошово-кредитного регулювання економіки знайшли відображення у наукових публікаціях вчених України та країн СНД - А. Гальчинського, А. Гриценка, В. Гейця, С. Глазьева, О. Дзюблюка, M. Єршова, В. Жданова, Б. Кваснюка, О. Кузнецова, M. Савлука, А. Симановського.Серед зарубіжних науковців цю проблему вирішують Д. Тейлор, E. Долан, Ф. Мишкін, P. Міллер, А. Левін, H. Батіні.
Метою роботи є дослідження формування пропозиції грошей, та фактори що її визначають
Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:
розглянути сутність та поняття пропозиції грошей
дослідження законів грошового обігу
визначити механізм формування пропозиції грошей
дослідження інституційна правового забезпечення пропозиції  грошей
визначити роль НБУ у формування пропозиції грошей
дослідження ролі комерційних банків  у формування пропозиції грошей
Розгляд напрямків розвитку  політики формування пропозиції грошей
Об’єктом дослідження є пропозиція грошей в  України за умов ринкових трансформацій.
Предметом  дослідження є теоретичні, методологічні та методичні аспекти формування пропозиції грошей та фактори що її визначають.
Інформаційну базу дослідження склали загальнотеоретичні наукові праці  вчених,   теоретична та практична інформація, дані, опубліковані у періодичних виданнях.
Структура дослідження обумовлена метою і завданням  та складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел

1. Загальні теоретичні аспекти пропозиції грошей
1.1 Сутність та поняття пропозиції грошей
У зміст грошової пропозиції вкладають різні компоненти грошової маси залежно від концептуальних особливостей монетарної політики та її цільових орієнтирів. Структуру грошової пропозиції обумовлює розвиток монетарної сфери та її відповідність завданням розвитку національної економіки. Аналіз концептуальних підходів до змісту пропозиції грошей, яку контролюють центральними банками, має теоретичне та прикладне значення. Вдосконалення механізмів формування пропозиції грошей є важливою складовою розширення можливостей грошово-кредитної політики.
У найбільш широкому сенсі у сучасній економічній науці під пропозицією грошей розуміють загальний обсяг грошей в економіці [25 c.100].З позицій українських економістів, пропозиція грошей є явищем, суть якого полягає в тому, що суб'єкти економіки в будь-який момент мають певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в обіг
У найбільш широкому сенсі під грошовою пропозицією розуміють загальний обсяг грошей в економіці. При вимірі пропозиції грошей розмежовують теоретичний та емпіричний підходи. що пов'язано з різною цільовою спрямованістю результатів аналізу. У пропозиції грошей об'єднуються два основних джерела їх надходження: екзогенний та ендогенний. Протиставлення різних аспектів формування пропозиції грошей має більше теоретичний характер. У практичній площині намагаються використати переваги всіх концептуальних підходів для підвищення ефективності грошово-кредитної політики.
З іншого боку, на макрорівні запас грошей є верхньою природною межею пропозиції грошей, бо суб'єкти економіки не можуть одночасно на грошовому ринку запропонувати більше існуючого в них запасу [22.c.49].
Пропозиція грошей визначає ту частину запасу грошей, яку бажають запропонувати на грошовий ринок. Оскільки пропозиція грошей є автономної не залежить від функціонування економічної свободи, то вона є екзогенним чинником економічного розвитку, яку здійснюють на інституційних засадах. Проте, автономність пропозиції грошей є відносною, оскільки процес її формування обумовлений станом економічної кон'юнктури та масштабами економічної діяльності. Американський економіст Ф. Мишкін зазначає, що гроші, означаючи те саме, що і пропозиція грошей, як щось таке, що здебільшого приймається в оплату за товари і послуги або при погашенні боргу [14 c.44].
Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.
На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.
На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.
Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньо економічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку - попиту і пропозиції,  втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці. [22 c.65]
Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка - вторинною. Без правильної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей

1.2 Закони грошового обігу
Залежно від Форми грошей їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий.
Безготівковий обіг здійснюється за допомогою спеціальних безготівкових документів.
В основі безготівкових розрахунків покладені наступні принципи:
підприємства зобов’язані зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках;
розрахунки між підприємствами здійснюються через установи банків в безготівковому порядку;
розрахунки з покупцями за ТМЦ виконуються після відвантаження товару або одночасно з ним або в порядку попередньої оплати;
розрахунки за товари та послуги виконуються за згодою платника після перевірки виконання постачальника договірних умов;
платежі здійснюються при наявності коштів платника або при наданні кредиту;
зарахування коштів на рахунок одержувача виконується після списання відповідних сум з рахунків платника.[11 c.66]
У ринковій економіці будь-якої країни переважає частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних суб’єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту. Скажімо, нині у зв’язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.
Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:
ГО = (Р - К  +П – ВЗ) / О

Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.
Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина їх "випадала" з обігу, перетворюючись на скарб;якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів гpoшового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І.Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою[5 c.69]
MV = PY

M   =   PY    /      V

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості - швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.
Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.
Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.[14 c.38]
Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу.
Банкрутство готівкового та безготівкового обігу Залежно від форми грошей їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий. У ринковій економіці будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту. Скажімо, нині у зв'язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.
Готівковий оборот здійснюється через оплату купівлі товарів і послуг та боргових зобов'язань у сфері особистого споживання за допомогою банківських чи казначейських білетів та розмінною монетою. Це пов'язано з тим, що розмір грошових платежів тут у середньому менший, а потреба в негайному їх здійсненні значно вища. Тому платежі готівкою в сфері особистого споживання вигідніші й зручніші, ніж через банки. Але з розвитком товарно-грошових відносин, удосконаленням кредиту та комп'ютеризацією банківської справи сфера готівкового обороту поступово звужуватиметься.[20 c.68]
Виникнення депозитних, а далі й електронних грошей, за допомогою яких здійснюється автоматичне переведення грошових сум за безпосереднім розпорядженням власника поточних рахунків, органічно поєднало в собі переваги депозитної та готівкових форм грошей. Тут немає потреби переносити великі маси готівки, досягається значна економія витрат, кожен платник може миттєво виконати платіж. Учені-економісти завжди були проти жорсткого розірваного поділу єдиної грошової маси на безготівкову та готівкову, але радянські політики, дбаючи про так зване обмеження й витіснення товарно-грошових відносин за соціалізму, постійно ігнорували всі застереження. Тим часом такий поділ був штучним і суперечив законам грошового обігу. Він поділив єдиний грошовий обіг на гроші, які обслуговували потреби населення, і безготівкові кошти, які використовувалися для розрахунків підприємств з бюджетом, банками та іншими організаціями. Внаслідок цього склалося два нібито незалежних потоки нерівноцінних грошей. Однак через видачу кредитів банки сприяють переведенню безготівкових грошей на оплату ресурсів і послуг інших підприємств, які, в свою чергу, виплачують із них заробітну плату, премії, здійснюють інші готівкові платежі. Так безготівкові гроші перетворюються в наявну готівку, яка потребує відповідної маси товарів і послуг. Якщо ж товарів немає, то це означає одне - переповнення каналів грошового обігу й інфляційне знецінення грошової одиниці.
Національна валюта - не лише гарант державності й незалежності України. Її введення супроводжується докорінними реформами економіки, структурними зрушеннями в народному господарстві, рішучим переходом до ринкових відносин, збалансуванням грошової та товарної маси, внутрішньою, а потім і зовнішньою конвертованістю гривні. [24 c.98]
Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

1.3 Механізм формування пропозиції грошей
Механізми формування пропозиції грошей пов'язані з функціональними особливостями сучасних грошових систем. Процес формування пропозиції грошей у сучасних ринкових економіках визначають центральний банк, комерційні банки та фінансові посередники, які відкривають депозитні рахунки, вкладники та позичальники (рис. 1.1).

Поряд з центральним банком у формуванні грошової пропозиції беруть участь комерційні банки та інститут фінансових посередників, які мають можливість відкривати депозитні рахунки. Фінансові посередники, які не мають права здійснювати кредитні та емісійні операції, не впливають на формування пропозиції грошей.
До учасників формування пропозиції грошей не належать страхові компанії, пенсійні фонди, холдингові заклади тому, що вони не мають змоги здійснювати емісійні та кредитні операції. Грошові операції здійснюються на засадах комерційної діяльності.
У сучасних ринкових економіках простежується тенденція до поступової лібералізації законодавства стосовно доступу фінансових установ на грошовий ринок. Доступ на грошовий ринок тимчасово великих коштів небанківських установ вважається дієвим чинником стимулювання монетарних процесів.
Пропозиція грошей у сучасних економіках має емісійно-кредитний характер. Центральний банк є основним емісійним центром, який здійснює банківську емісію з метою забезпечити економіку платіжними засобами, впливати на економічну ситуацію та стабілізувати національну грошову одиницю.
Кредитний характер банківської пропозиції пов'язаний з обслуговуванням дефіциту державного бюджету. Основною складовою грошової пропозиції у сучасних ринкових економіках є державні боргові зобов'язання, боргові зобов'язання реального сектора виробництва та міжнародні боргові зобов'язання. Найбільш істотною складовою грошової пропозиції є боргові зобов'язання реального сектора виробництва, які ототожнюються з товарно-матеріальними відносинами і за своєю суттю є забезпеченими. Грошова пропозиція пов'язана з борговими зобов'язаннями у вигляді грошових інструментів, які мають обіг на грошовому ринку.
У пропозиції грошей об'єднуються два джерела її походження: екзогенний та ендогенний.
Екзогенну модель формування грошової пропозиції пов'язують лише із впливом держави на визначення грошової емісії, що властиве монетариській концепції. Для кейнсіанців найбільш важливими є ендогенні можливості грошової системи формувати грошову пропозицію відповідно до потреб забезпечення економічної діяльності. Еластичний характер грошової пропозиції обумовлений зміною її параметрів залежно від економічної активності.[25 c.67]
Для кейнсіанців найбільш істотним є кредитний аспект грошової пропозиції, яка змінюється залежно від зміни процентних ставок. Кредитна складова грошової маси становить у Франції – 65 %, США – 80 %, Великобританії – 75 %, що обумовило стабільність грошових систем. Зростання кредитної складової грошової пропозиції підвищує її еластичність до потреб економічної діяльності, зменшує потребу у державному втручанні в монетарну сферу і розширює простір для розвитку ринкових механізмів.
У процесі формування грошової пропозиції бере участь широке коло чинників, проте, найбільш вагоме значення мають грошова база та грошово-кредитний мультиплікатор. У склад грошової бази МБ входять готівкові гроші в обігу, обов'язкові резерви комерційних банків та кошти у касах комерційних банків і на їх комерційних рахунках. Грошова база знаходиться під повним контролем центрального банку, що дає змогу через зміну складових грошової бази впливати на процес формування грошової пропозиції:[5 c. 135]

MS = МБ · m

Грошово-кредитний мультиплікатор m є коефіцієнтом, який визначає спроможність банківської системи збільшувати пропозицію грошей внаслідок заходів центрального банку. У процесі грошово-кредитної мультиплікації на грошовий ринок потрапляють боргові та депозитні грошові інструменти, де визначається їх ринкова ціль.
Державне регулювання грошової пропозиції через використання емісії грошей є концептуально обумовленим і здійснюється відповідно до цілей певної грошово-кредитної політики. У сучасних ринкових економіках відмовляються від концептуальної одноманітності і намагаються використати переваги всіх напрямів монетарної теорії.
Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів ? М1, М2, М3 та інші.
Грошовий агрегат ? це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування  ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.
Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:
1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;
2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;
3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.
Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.
Агрегат М1 ? це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей ? готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами, або “готівка” ? це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.
Вклади до запитання (депозитні гроші) ? це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.
Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія ? тільки ті депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.
Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляють собою “майже гроші” ? це активи, які не виконують повністю усі функції, що властиві грошам.
Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.
Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.
Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.
Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1) ? це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.
В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.
Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов?язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон?юктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об?єктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об?єктом регулювання грошового обігу.
В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

2. Особливості формування грошей в Україні
2.1 Інституційно-правове забезпечення пропозиції  грошей
Інституційно-правове регулювання здійснюють відповідно до державно-правових норм і принципів.
Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні".
Основними завданнями правового регулювання грошово­го обігу в Україні є:
а)  забезпечення чіткого розмежування повноважень І від­повідальності в сфері грошового обігу між органами держави;
б) забезпечення органам держави за допомогою норм опе­ративно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні;
в)  підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим   грошовим   обігом   з   метою   ефективного функціонування економіки країни.
Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Кон­кретний механізм реалізації грошово-кредитної політики пе­редбачений у розділах IV і V Закону України "Про Національ­ний банк України". В ст. 25 цього Закону зазначено, що основ­ними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:
1)  визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
2)  відсоткову політику;
3)  рефінансування комерційних банків
4)  управління золотовалютними резервами;
5)  операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казна­чейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;
6)  регулювання імпорту та експорту капіталу;
 Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України "Про Національний банк України" здійснює такі повноваження щодо організації готівкового гро­шового обігу.[22 c.105].
Отже, розглянемо ці методи:
Визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків. Політика обов'язкових резервних вимог — один із класичних інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.
Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв'язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент монетарної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.
Однією із функцій банків є створення грошей. Центральний банк створює так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою, а також із резервів комерційних банків (резерви на рахунках у центральному банку й готівка в касах банків). Грошову базу (МВ) можна визначити так:
МВ = С+R
де С — готівка в обігу;
 R — банківські резерви.
Комерційні банки створюють гроші в процесі депозитно-кредитної експансії, коли приріст депозитів в одному з банків призводить до мультиплікативного збільшення сукупної грошової пропозиції (маси) в масштабах всієї економіки. Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб'єктів (підприємств, організацій, населення) в комерційних банках, якими вони у разі необхідності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою. Грошову пропозицію (масу) (МS) можна визначити за формулою:
Мs = С + D
де С — готівка в обігу;
 D — депозити в комерційних банках.
Як видно із наведених формул, готівка в обігу є безпосередньою частиною і грошової бази і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви тільки впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей.
Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів. Розглянемо основні з них.
1. Порядок визначення норми обов'язкових резервних вимог. У деяких країнах верхня межа норми резервних вимог установлюється спеціальними законодавчими актами. Центральний банк, врахову ючи це обмеження, визначає фактичну норму, відповідно до стану грошового ринку і завдань поточної монетарної політики. В інших країнах установлення норм обов'язкового резервування є прерогативою центрального банку.
2. База, що використовується для обчислення обов'язкових резервів. Норма резервів може встановлюватись у певному процентному відношенні до банківських пасивів або активів, узагальнено або вибірково, тобто до загальної суми пасивів чи активів або до окремих їхніх статей. Як правило, резервні вимоги орієнтуються на стан і зростання залучених коштів, тобто пасивів, і передусім депозитів небанківського сектора.
3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог. Насамперед це кошти комерційних банків на рахунках у центральному банку (кореспондентському або окремому, безпроцентному або з виплатою процентів), готівка в касах банків, у деяких випадках державні цінні паперів портфелях банків.
4. Величина норми резервування та критерії її диференціації. Існують значні розбіжності у нормах резервування в різних країнах.
Відсоткова політика. Процентна політика центрального банку — це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента полягає в установленні і періодичній зміні центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною.
Облікова ставка центрального банку має особливий статус в економіці. Вона є ціною, за якою центральний банк емітує гроші в оборот у процесі первинної безготівкової (кредитної) емісії, що дає підстави вважати облікову ставку офіційною ціною грошей, на яку орієнтуються всі інші суб’єкти грошового ринку.
Рівень облікової ставки центрального банку — це одна із головних умов рефінансування комерційних банків, тобто забезпечення їх додатковими резервами на кредитній основі. Змінюючи рівень облікової ставки, центральний банк впливає на пропозицію грошей.
Підвищення рівня облікової ставки веде до подорожчання кредитів центрального банку для комерційних банків. У цьому випадку комерційні банки прагнутимуть компенсувати свої втрати, викликані зростанням облікової ставки, тобто подорожчанням кредиту, шляхом підвищення ставок за кредитами, яких вони надають суб’єктам економіки (позичальникам). Крім того, подорожчання кредитів центрального банку стримує попит на кредит з боку комерційних банків. У кінцевому підсумку підвищення рівня облікової ставки призводить до падіння обсягів рефінансування, зменшення грошової бази і звуження пропозиції грошей. Зниження центральним банком рівня облікової ставки має зворот­ний вплив. Воно стимулює зростання попиту на кредит з боку комерційних банків, веде до зростання обсягів рефінансування, збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей.
Через зміну пропозиції грошей процентна політика центрального банку впливає на ринкові процентні ставки, тобто на ставки за всіма іншими видами операцій на грошовому ринку. Так, розширення пропозиції грошей сприяє зниженню процентних ставок комерційних банків, що веде до зростання кредитних вкладень в економіку і стимулює у такий спосіб економічну активність, і навпаки.
Процентна політика центрального банку має вплив на динаміку кон’юнктури на ринку цінних паперів, а отже, і на дохідність цінних паперів. Так, підвищення центральним банком облікової ставки веде до зростання процентних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами. У цих умовах для суб’єктів економіки (небанківський сектор) зростає привабливість розміщення коштів на депозитах у банках у зв’язку із збільшенням їх дохідності, а для банків зростає привабливість прямого кредитування суб’єктів економіки у зв’язку зі зростанням вартості кредитування. Під впливом наведених чинників попит на цінні папери скорочується, ринкова вартість цінних паперів має тенденцію до зниження, а дохідність цінних паперів — до зростання.
Зниження центральним банком облікової ставки спричиняє підвищення попиту на цінні папери, зростання їх ринкової вартості, а отже, зниження дохідності.
Процентна політика центрального банку впливає на динаміку обмінного курсу національної валюти через стимулювання припливу або ж відпливу короткострокових капіталів, які переміщуються між країнами у пошуку найбільш прибуткового розміщення. Підвищення центральним банком облікової ставки стимулює приплив короткострокових капіталів у країну з тих країн, де облікова ставка нижча, і сприяє таким чином поліпшенню стану платіжного балансу і зростанню обмінного курсу національної валюти. У разі зниження центральним банком облікової ставки має місце відплив капіталів із країни у ті країни, де облікова ставка вища, що зумовлює падіння обмінного курсу національної валюти.
Поітика рефінансування комерційних банків.У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на початку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки.
Загалом НБУ застосовував такі методи кредитування:
- адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;
- безпосереднє централізоване кредитування міністерств для покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;
- безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту державного бюджету;
- проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;
- надання комерційним банкам облікового й ломбардного кредиту;
- проведення операцій РЕПО.
Управління золотовалютними резервами. Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики центрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації та девальвації тощо.
Золотовалютні резерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів.
Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.
Структура золотовалютних резервів значною мірою залежить від особливостей елементів діючої у даний історичний період світової валютної системи, особливостей міжнародних розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці.
В умовах функціонування золотого стандарту (Паризька система) основна частка офіційних резервів, створюваних центральними банками, припадала саме на золото, котре виступало не лише як засіб міжнародних розрахунків, а й як основний актив, що слугував забезпеченням внутрішнього банкнотного обігу в країні. Генуезька валютна система поклала початок активнішому нагромадженню іноземних валют у структурі золотовалютних резервів — головним чином розмінних на золото девізів — долара США, англійського фунта стерлінгів та французького франка. А зі створенням Бреттон-Вудської валютної системи домінуючі позиції як у світовій торгівлі, так і в структурі валютних резервів зайняв долар США.
Основними завданнями центрального банку щодо формування структури золотовалютних резервів за складом валютних активів, які до них включаються, є: 1) відповідність цієї структури спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями та обслуговуванню зовнішнього боргу; 2) недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних валют; 3) забезпечення по можливості прийнятного рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, за мінімального ризику.
Склад золотовалютних резервів, що формуються центральним банком, включає, як правило, чотири основні компоненти:
іноземна валюта;
резервна позиція в МВФ;
спеціальні права запозичення (СДР);
золотий запас.
Офіційні золотовалютні резерви Національного банку України за своїм складом відповідають загальносвітовій практиці діяльності центральних банків щодо формування резервних активів. Вони містять такі основні складові:
монетарне золото, що розміщене у закордонних банках та у сховищі Державної скарбниці НБУ.
спеціальні права запозичення, що являють собою авуари в СПЗ на рахунку Національного банку України в Казначействі МВФ;
резервна позиція України в МВФ, тобто сума міжнародних резервних коштів, еквівалентна квоті нашої країни в МВФ.  
іноземна валюта, що перебуває на балансі НБУ.
Операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казна­чейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.
За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.
НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.
Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.
Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування.
Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.
Регулювання імпорту та експорту капіталу. Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,  обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.
Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.
Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави

2.2 Роль НБУ у формування пропозиції грошей
В умовах ринкової економіки центральним банком належить монопольне право банкнотної емісії. Згідно положення Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що “Національний банк є центральним банком республіки, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг”.
Центральні банки мають монопольне право з емісії банкнот на регулювання пропозиції грошей. [22 c.67]
У ринкових економіках центральні банки є, зазвичай, юридично незалежними від виконавчої влади, що дає змогу провадити грошово-кредитну політику забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Права та функції національних банків у формуванні пропозиції грошей мають широкий діапазон регулюючих можливостей, проте найбільш загальними є пов'язані з проведенням монетарної політики.
 У сфері регулювання пропозиції грошей центральні банки здійснюють контроль над грошовою базою через здійснення операцій на відкритому ринку і визначення норм обов'язкових резервів, проводять процентну політику.
У контексті покладених на центральний банк прав та обов'язків здійснюють функцію кредитора останньої інстанції. Важливі завдання покладені на центральні банки у забезпеченні надійності, ефективності кредитних операцій у банківській системі. Контроль та регулювання операцій з іноземними валютами також певною мірою пов'язаний з формуванням пропозиції грошей.
 В основі взаємодії учасників формування пропозиції грошей покладені інституційні та функціональні механізми центрального банку та інститутів фінансових посередників та позичальників. Центральні банки використовують у своїй діяльності механізми, які були апробовані в ринкових економіках тривалою практикою, де показали свою високу ефективність. Пропозиція грошей у ринкових економіках має кредитно-емісійний характер, обумовлений кредитною природою сучасних грошових систем. У формуванні пропозиції грошей поєднуються дві визначальних складових: емісійна та кредитна. Емісія у вузькому розумінні пов'язана зі зростанням готівки і має відносно невеликий вплив на формування пропозиції грошей.[15 c.49]
Основну складову пропозиції грошей визначають її кредитні компоненти. У сучасних грошових системах, в яких використовують неповноцінні гроші, держава визначає параметри грошової пропозиції відповідно до грошово-кредитної політики. Уповноваженим державним органом, який має відповідні права і можливості з регулювання пропозиції грошей є центральний банк.
Відомо, що банкнотна емісія має кредитний характер і здійснюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - кредит комерційного банку, позика уряду, зарубіжні активи. Центральний банк в любий час може випустити “свої” гроші, а тому для нього не існує проблеми внутрішньої ліквідності. Зараз для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином вже в законодавстві закладено передумови для інфляційного розбухання грошової маси. Тільки у Швейцарії центральний банк зобов¢язаний тримати 40% - це золоте забезпечення банкнот, що знаходяться в обігу.
Провідна роль центрального банку заключається у перетворенні безготівкових грошей (що знаходяться на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останньої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, але і зараховуючи ліквідні кошти на рахунки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фінансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, що розміщені на банківських рахунках у банкноти. Тому центральний банк не стільки займається емісією грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей на банківських рахунках.
Причиною збільшення  грошової маси в обігу може бути також зміни в поведінці населення, наприклад, коли вони намагаються заощаджувати гроші. Тоді приходиться випускати більше грошових знаків, щоб компенсувати вилучені із каналів обігу гроші. У даному випадку загальна кількість грошей збільшується, але натомість відбувається сповільнення їх обігу, оскільки вони осідають на вкладах, депозитах.[22 c.78]
Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другим каналом формування пропозиції грошей - це система обслуговування бюджетного боргу. Вона ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов¢язань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило на пільгових умовах) гроші у суб¢єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов¢язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. В цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.
Нарешті центральний банк здійснює емісію грошей при покупці іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі покупки складають певну частку валютних операцій.
Проведений аналіз рівня виконання змінних індикаторів фінансової сфери, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2006-2008 рр., показав, що протягом досліджуваного періоду жодного разу фактичні їх значення не відповідали плановим одночасно за всіма показниками, а найбільше невиконання спостерігалося у темпах зростання грошової маси і грошової бази .

Так, показники темпів зростання грошової маси і бази перевищували їх прогнозні значення, передбачені Основними засадами грошово-кредитної політики, у 2006 р. відповідно на 20 і 22 %, у 2007 р. – на 10 і 20 %, у 2008 р. – на 28 і 21 %. За досліджуваний період плановий показник обмінного курсу показав стійку тенденцію до ревальвації, причому більшими темпами, ніж це передбачалось прогнозними значеннями цього індикатора монетарної політики на відповідний рік. Про це свідчать показники фактичного обмінного курсу національної валюти до долара США, який був нижчим за прогнозований у 2006-2008 рр. відповідно на 0,27; 0,15; 0,06 і 0,14 коп. Не відповідав прогнозованому значенню протягом досліджуваного періоду і показник індексу споживчих цін. Причому відхилення були різновекторними: якщо у 2006 р. при плановому рівні індексу споживчих цін 109,8 % мали місце дефляційні процеси, то у 2007-2008 рр. фактичний рівень індексу споживчих цін перевищував прогнозований відповідно на 1,2; 6,0 і 3,3 %.

2.3 Роль комерційних банків  у формування пропозиції грошей
У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банків можна визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових і кредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних банків не обмежується лише виконанням даної функції. Комерційні банки також можуть виступати суб'єктами процесу утворення пропозиції банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкому розумінні, то стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошової маси висупають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах ними також виступають позичково-ощадні установи.
Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межіми банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації. [9 c.48]
Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR) комерційного банку регулюється чинним законодавством. MR завжди < 100%.
Обов'язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, які мають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізм диференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних і термінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментом регулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань що вирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні.
Обов'язковий резерв виконує дві основні функції:
- Функція захисту інтересів клієнтів та страхування депозитів.
- Функція інструменту регулювання можливостей комерційних банків у здійсненні грошових емісій.
Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:  
у формі касової готівки комерційного банку;  
у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку.[24 c.65]
В системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним для прогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійного процесу. За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей наявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази зараз порівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називають ланкою "сильних" грошей.
Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви та готівкові гроші, що перебувають у обігу поза банківською системою.

B= Rd+Rt+Rc+CY

B- грошова база;
Rd - сума обов'язкових резервів у вкладах до вимоги;
Rt - сума обов'язкових резервів по строкових вкладах
Rc - наднормативні резерви;
CY - готівка у обігу поза банківською системою[22 c.104].

На розмір грошової бази впливає ряд чинників:
зростання зобов'язань комерційних банків по кредитах отриманих від центрального банку;
зміна сальдо іноземних активів за умови їх конвертації у національну валюту;
зміна фінансових зобов'язань уряду перед центральним банком; зокрема з приводу покриття дефіциту бюджету;
нерезервні зобов'язання кредитних установ;
ефект кредитного мультиплікатора.
Ефект кредитного мультиплікатора, що також дістав назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що реалізується багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційних ефект діє не в межах одного банку, а в межах банківської системи вцілому. Тобто під час дії цього ефекту відбувається кумулятивне зростання грошової маси на основі того, що грошові резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого.
Комерційні банки часто називають посередниками у сфері попиту і пропозиції капіталів. Їх основна функція полягає в тому, щоб надавати кредити суб¢єктам господарської діяльності за рахунок коштів, залучених на депозити. Однак до їх основної діяльності відноситься емісія депозитних грошей тобто перетворення боргових зобов¢язань у платіжні засоби. Тому діяльність банків ще називають “банківська індустрія”.[27 c.57]
Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кредити клієнтам, і зменшується, коли останні повертають кредити. Банк може видавати нові кредити і утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли у нього є вільні резерви.
Аналогічний ефект емісії грошей має місце, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому випадку державні зобов¢язання перетворюються у платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива шляхом придбання банком іноземної валюти. І навпаки продаж державних цінних паперів  чи погашення  державного боргу, або продаж іноземної валюти буде означати зменшення грошової маси.
Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати у такій послідовності. Комерційні банки приймають вклади (до запитання, термінові), тобто накопичують депозити. Деяку частку, припустимо 10% від загальної суми депозитів вони повинні зберігати в центральному банку в якості обов¢язкових резервів. Наднормативний депозитний потенціал використовується банками для видачі кредитів. Видаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок  з якого боржник виписує чеки для розрахунків із своїми кредиторами. Чеки поступають в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. Виходить, що депозитні суми поступаючи у міжбанківський оборот, мають властивість до самозростання чекової (грошової) маси. Виникає ланцюг платежів.
Ланцюгова реакція захоплює інші банки і таким чином у банківській системі появляються нові і нові кредити та депозити
Нарешті, після довгого ланцюга всі банки створили нові депозити, у 10 разів більші від нових резервів. Використовуючи резерви як вхідний фактор, банківська система перетворює їх  у набагато більшу суму банківських грошей. Готівка плюс банківські (депозитні) гроші і становлять пропозицію грошей ¾ М1. Цей процес називається “багаторазове збільшення депозитів”.
Для комерційного банку депозит скоріше сировина. Ніж готова продукція. Пояснити це можна тим, що емітовані банком гроші переважно покидають його. Дійсно, тільки що емітовані банком гроші використовуються власниками депозитів, наприклад, для розрахунків з кредиторами, постачальниками, виплати зарплати тощо. Більшість кредиторів або постачальників мають поточні рахунки в інших банках. Тому банк повинен завжди бути спроможним (тримати кошти на кореспондентському рахунку) переказати гроші в інші банки або придбати банкноти за вимогою своїх клієнтів. Отже, перед комерційним банком щоденно стоїть проблема поступлення грошей. Якщо на коррахунку в банку грошей недостатньо для здійснення банківських операцій за вимогою клієнтів, то для поповнення своїх ліквідних коштів банк змушений враховувати (продавати) боргові зобов¢язання на грошовому ринку або в центральному банку. Іншими словами для кожного комерційного банку рано чи пізно виникає поблема платоспроможності банку та ліквідності балансу. Власне за цієї причини виник грошовий ринок.[8 c.104]
Для комерційних банків притаманна функція ¾ емісія депозитних (банківських) грошей. Їх випуск ¾ це банківська операція, що пов¢язана з перетворенням боргових зобов¢язань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають терміном “монетизація” боргових зобов¢язань. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель як боргове зобов¢язання можна продати (дисконтувати) комерційному банку і отримати відповідну суму грошей, яка буде йому зарахована на поточний рахунок (депозит). У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли боржник за банківською позикою або за векселем, що знаходиться у портфелі банка, погашає борг.
Таким чином, обіг грошей представляє собою результат взаємодії двох протележних потоків: один потік ¾ випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік ¾ це повернення грошей боржникам при погашенні боргових зобов¢язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбуваєтьсяя активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.
У 2008 році спостерігалася загальна тенденція до зниження вартості кредитів, наданих банками в економіку України (без урахування операцій за овердрафтом – з 13.7% річних у грудні 2007 року до 12.6% річних у серпні 2008 року), та депозитів, залучених банками у суб`єктів господарювання та фізичних осіб (з 7.2% річних у грудні 2007 року до 6.8% річних у серпні 2008 року) при певних коливаннях протягом цього періоду. Різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами протягом восьми місяців цього  року була суттєво нижчою, ніж у відповідному періоді минулого року.
Таблиця 2.1
Показники діяльності банківської системи України в 2002-2008 рр.
 
Показники
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008

Емісія готівк  у відсотках до попереднього року
-
2974
618
301
148
153
117

Грошова маса (М3) млн. грн.
25
482
3216
6930
9364
12541
15705

У відсотках до попереднього року
11 р.
19 р.
7 р.
213
135
134
125

Норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків у НБУ НА кінець періоду, %
13
25
15
15
15
15
16,5

- встановлена
80
190
225,9
131
62,3
24,6
61,6

- фактична
-
68,5
124,9
82,1
51,8
25,2
52,7

-на кредитних  аукціонах
-
-
264
83
52,6
21,7
-

-за ломбардними кредитами
-
-
-
110
64,4
31,4
54,4

Завдяки синхронному зменшенню вартості кредитів та депозитів протягом серпня різниця між середньозваженими процентними ставками залишилася на рівні 5.8 процентного пункту, що на 0.7 процентного пункту менше, ніж у грудні 2007 року.
В Україні відповідні регулятивні механізми ще не набули належного рівня розвитку і ефективності. Тому, хоча величина облікової ставки Національного банку України і береться комерційним банком до уваги при встановленні ставок за кредит, вона має більше інформаційний характер, аніж регулятивний.
Другим фактором є зміна кон`юнктури на ринку кредитних відносин, тобто зміна попиту і пропозиції на банківські позички.
Звичайно, що на стадії економічного зростання попит на банківські кредити також підвищується, а це призводить до зростання процентних ставок. За умов зниження економічної активності спостерігається зменшення рівня відсоткових ставок за кредитами.
Виходячи із завдання регулювання платоспроможного попиту центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) збільшення грошової маси в обігу, в зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву "грошове таргетування".
Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їх встановлення або у вигляді контрольних цифр (Франція), або "вилки" (США) чи прогнозу (Японія).
В різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів.
Основний метод регулювання грошового обороту, який використовується центральним банком – проведення ним кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк повністю визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи їх з обороту безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах відносно стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієздатності встановлених для комерційних банків нормативних показників величин М0, М1 і М2 прослідковується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати будь-який з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки повністю контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової установки.
В різних країнах і в різні періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники грошової маси. Вибір того чи іншого грошового агрегату

Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)