Contribution to International Economy

Позичковий капитал

Вступ

У підприємств всіх форм власності все частіше виникає потреба залучення позикових коштів, для здійснення своєї діяльності і отримання прибутку. Підвищення ефективності бізнесу в галузях промислового комплексу неможливе тільки в рамках власних ресурсів підприємств. Для розширення їх фінансових можливостей необхідне залучення додаткових позикових засобів з метою збільшення вкладень у власний бізнес, отримання більшого прибутку. У зв'язку з цим управління формуванням позикового капіталу - один з найважливіших функціональних напрямів регулювання корпоративних фінансів.

Проблема забезпечення промислового підприємства фінансовими ресурсами як довгострокового характеру, так і короткострокового характеру є актуальною для здійснення процесу розширеного відтворення. Джерелами позикового капіталу можуть стати засоби, що привертаються на ринку цінних паперів, і кредитні ресурси. Вибір джерела боргового фінансування і стратегія його залучення визначають базові принципи і механізми організації фінансових потоків підприємства. Ефективність і гнучкість управління формуванням позикового капіталу сприяють створенню оптимальної фінансової структури капіталу підприємства.

Деякі аспекти теорії і практики короткострокового кредиту на основі узагальнення російської і зарубіжної практики дані в роботах І. В. Пещанської [2, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Закон України № 996-XIV]. Проблематика джерел фінансового забезпечення підприємств і їх оптимального співвідношення досліджується в роботах П. Самуельсона, Би. Коласса, І. А. Бланка, В. В. Ковальова [19, Ковалев В.В.  ]. Аналізу економічної природи кредитних відносин між банками і підприємствами велику увагу приділяють такі учені: Ст. Н. Алексейчук, А. Ст. Васюренко, З. Ст. Гуцайлюк, М. Я. Дем’яненко М. І. Савлук і ін. [7, Василенко В.О.].

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена необхідністю подальшого всестороннього наукового аналізу управління формуванням позикового капіталу підприємства, яке робить безпосередній вплив на фінансовий результат діяльності підприємства, що, по-перше, дозволить вибрати і обгрунтувати найбільш раціональну стратегію залучення позикових засобів, а, по-друге, визначити можливі шляхи і необхідні заходи по залученню капіталу в реальну сферу виробництва.

Метою роботи є вивчення економічної сутності позичкового капіталу, принципи його класифікації, методи та інструменти залучення на підприємтсві.

Для досягнення цієї мети вирішуються, зокрема, такі завдання:

розглядається сутність та  структура позичкового капіталу;

вивчено джерела та методи його залучення на підприємстві;

проаналізовано фінансовий стан підприємства та основні показники його виробної діяльності ;

досліджено механізм залучення банківських кредитів;

розроблено та запропоновано шляхи реструктуризації банківських кредитів на підприємтсві.

Об’єктом дослідження є ЗАТ „Київський м’ясо переробний завод”, м. Київ.

Предметом дослідження є склад та структура позичкового капіталу підприємства.

Інформаційною база при написанні дипломної роботи є підручники, монографії, посібники, статті у періодичних виданнях, нормативно-правові документи, облікова і фінансова звітність ЗАТ „КМПЗ”.

 

1. СУТНІСТЬ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ І СПОСОБИ ЙОГО ЗАЛУЧЕННЯ

1.1. Сутність позичкового капіталу підприємства і його залучення

Поточні витрати підприємства можуть бути профінансовані за рахунок або внутрішніх, власних ресурсів підприємства, або за рахунок залучених коштів ззовні. У першому випадку має місце самофінансування, за рахунок якого оплачується основна частина витрат. Якщо ж внутрішніх джерел недостатньо, то підприємство повинне звертатися до зовнішнього фінансування, що дозволяє наростити позиковий капітал. До складу позикових коштів входять фінансовий кредит, отриманий від банківських і небанківських фінансово-кредитних установ, комерційний кредит від постачальників, кредиторська заборгованість підприємства.

Однією з ключових категорій фінансів підприємств є капітал. Саме з його формуванням і використанням безпосередньо пов’язана фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Тому розгляд основ фінансової діяльності підприємств слід розпочати з дослідження економічної сутності цієї категорії [6, Василенко В. О., Шостка В.І.].

Поняття «капітал» є однією з найскладніших категорій фінансової науки. У вітчизняній та зарубіжній науково-практичній літературі можна зустріти багато (досить часто взаємопротилежних) підходів до визначення сутності капіталу. Серед численних дефініцій капіталу можна виокремити:

макроекономічний підхід (з народногосподарського погляду);

мікроекономічний підхід (з погляду суб’єктів господарювання).

З народногосподарського погляду під капіталом розуміють один із трьох факторів виробництва разом із землею та працею: з капіталом ідентифікуються виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва товарів, робіт, послуг). У фінансовій науці досить часто застосовується також монетарний підхід, згідно з яким капітал прирівнюється до грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій, тобто під капіталом розуміють грошові кошти. Проте капіталом вважаються лише ті грошові кошти, які використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Гроші стають капіталом переважно за умови їх нагромадження, зберігання та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає їх власнику додатковий дохід у вигляді процента. Згідно із марксистською теорією капіталу єдиним товаром, здатним приносити додаткову вартість, може бути лише робоча сила. Отже, перетворення грошей на капітал і саме його виникнення нерозривно пов’язане з перетворенням робочої сили на товар, предмет купівлі-продажу.

За трактування капіталу як категорії фінансів підприємств у науково-практичній літературі, як правило, розрізняють дві його форми [10, Горфинкель В.Я., Швандар В.А.  ]:

конкретний капітал;

абстрактний капітал.

Конкретний капітал. Для здійснення господарської діяльності підприємству необхідні засоби праці (устаткування, будівлі, споруди тощо); предмети праці (сировина, матеріали) та праця. Окрім матеріальних, воно може мати у своєму розпорядженні нематеріальні ресурси (патенти, права, ноу-хау). Вартість майнових об’єктів, які відображені в активі балансу підприємства, називають конкретним капіталом. В активах заморожуються грошові кошти, інвестовані в підприємство. Ці кошти можуть бути вкладені в:

а) необоротні активи (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість тощо);

б) оборотні активи (запаси, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції тощо).

З точки зору абстрактного капіталу заслуговує уваги концепція, обґрунтована патріархом німецької економічної науки, засновником Кельнської школи економіки підприємства проф. Е. Шмаленбахом. За цією версією, під капіталом слід розуміти абстрактну вартість, яка відображається в балансі підприємства. При цьому під абстрактним капіталом розуміють сукупність усіх позицій пасиву балансу [22, Мицек С.А.].

Серед вітчизняних економістів найвдаліше, на нашу думку, обґрунтування сутності капіталу підприємства дано проф. В. В. Соп­ком [23, Пещанская И.В.]. Він вважає, що капітал — це власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи: майно і об’єкти (ресурси), які є на підприємстві. Пасивна сторона балансу містить інформацію про те, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства його власниками (власний капітал) і яку — кредиторами (позичковий капітал).

У практиці бухгалтерського обліку позичкові кошти (кредити банків і інші позики) і кредиторська заборгованість (зокрема перед постачальниками і підрядчиками, по векселях до сплати, по оплаті праці, перед бюджетом, по отриманих авансах і інших кредиторах) відображаються окремо. Тому в широкому сенсі можливе виділення позикових засобів (тобто всієї сукупності коштів, що залучаються) і у вузькому сенсі — власне фінансового кредиту. Різниця між позиковими засобами в широкому і вузькому сенсі є залученими коштами [10, Горфинкель В.Я., Швандар В.А. ]

Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у визначеній формі. Будь-яке підприємство, що орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон’юнктури ринку швидко і в значних масштабах наростити обсяги виробництва.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий капітал - це капітал, власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо ¾ підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал - власність і капітал - функцію:

власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

капітал як функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника  підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал - специфічний товар. Позичковий капітал - це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі - продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах , приносить прибуток.

3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику, тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики від кредитора до позичальника, а при її погашенні  від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Загальна кредиторська заборгованість підприємств України досягла 319,7 млрд. грн., що на третину перевищує ВВП країни. Щомісячно підприємства нарощують 3 - 4 млрд. грн. боргів. До об'єктивних причин цього відноситься стабілізація економіки, підвищення кредитування реального сектора банками, збільшення притоки інвестицій і взаєморозрахунків між підприємствами. Частково зростання "кредиторки" пояснюється і існуючими неплатежами між підприємствами, наприклад, за споживання електроенергії або газу, а також несплатою податків державі, особливо це стосується заборгованості по ПДВ. Є проблеми і з виплатою заробітної плати. Багато підприємств накопичують кредиторську заборгованість із-за неефективного менеджменту або неконкурентоздатного виробництва.Проте, на думку експертів, сьогодні головною причиною такого стрімкого зростання боргів компаній є бажання кредиторів оволодіти в процесі приватизації або на вторинному ринку об'єктом, що цікавиться. При цьому існують різні схеми для нарощування "кредиторки" і створення умов залежності підприємства від кредитора. Спочатку зростання боргів підприємства приводить до того, що засоби, що привертаються, дорожчі в порівнянні з ресурсами, які отримують успішно працюючі підприємства. Зрештою собівартість продукції боржника зростає, а що знов привертаються, але вже дорожчі засоби використовуються лише для погашення поточних витрат і жодним чином не покращують економічний стан підприємств. Подібні схеми цілком законні і не припускають звинувачень в необгрунтованому зростанні заборгованості. Крім того, операції з боргами компаній, по суті, є прибутковим бізнесом. На ринку вже почали активно працювати інвестиційні компанії, які виступають в ролі факторингових. Вони успішно управляють активами боржників з метою подальшого перепродажу. Тому експерти вважають, що практично заборонити необгрунтоване зростання кредиторської заборгованості з боку держави неможливо. Оскільки причини її виникнення економічно і законодавчо обґрунтовані [7, Василенко В.О.].

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Позичковий капітал відображається в пасиві балансу бухгалтерської звітності підприємств, зокрема в таких його розділах , як 2 «Забезпечення наступних витрат і платежів» (частково), 3 «Дов­гострокові зобов’язання», 4 «Поточні зобов’язання» і 5 «Доходи майбутніх періодів». Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові — як правило, на поповнення оборотного капіталу.

Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це — вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійс­ненні розрахунків за куплену продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи. Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхування тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.

Використання позичкового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від ви­користання позичкового капіталу в період підвищення темпів інф­ляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється гро­шима меншої купівельної спроможності.

Водночас залучення підприємствами позичкового капіталу несе в собі і певні загрози. Головна з них — це зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності. Крім того, виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність аван­сованого капіталу.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством - об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо. Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення. Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Характеристика позичкового капіталу підприємства

Параметри

Класифікація

Строковість

короткостроковий позичковий капітал (до 12 місяців)

довгостроковий позичковий капітал (понад рік)

Капіталодавець

банки та інші фінансово-кредитні інститути

постачальники та клієнти

власники

персонал

держава

Умови одержання

згідно з кредитним чи іншим договором

за відсутності договору

Цілі використання

здійснення інвестицій

поповнення оборотних активів

Форми залучення

       - грошові кошти:

       - національна валюта;

       - іноземна валюта;

        - валютний фіксинг;

        - товарна форма

Забезпечення

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені

Плата за користування капіталом

- виплата процентів:

- фіксована процентна ставка;

- плаваюча процентна ставка;

- без процентів

Порядок погашення

- одноразовий платіж;

- багаторазові платежі;

- з регресією платежів;

- у заздалегідь визначений термін чи без такого.

 

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний (рис. 1.1).

 
   

 

Рисунок 1.1 Структура залученого капіталу

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами:

позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;

довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

відстрочені податкові зобов’язання;

довгострокові векселі видані;

довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’яз­кових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

короткострокові кредити банків;

поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);

поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми поперед­ньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);

поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням май­на та по інших розрахунках за страхуванням);

поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);

поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паями, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);

поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);

інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших).

До складу позичкового капіталу належать також зобов’я­зання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні переве­зення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:

банківські (фінансові) кредити;

кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

комерційні позички.

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.

1.2. Джерела і способи залучення позичкового капіталу на підприємстві

Вибір способів і джерел фінансування підприємства залежить від багатьох чинників: досвіду роботи підприємства на ринку, його поточного фінансового стану і тенденцій розвитку, доступності тих або інших джерел фінансування, здатності підприємства підготувати всі необхідні документи і представити проект стороні, що його фінансує, а також від умов фінансування (вартості капіталу, що привертається). Проте необхідно відзначити головне: підприємство може знайти капітал тільки на тих умовах, на яких зараз реально здійснюються операції по фінансуванню аналогічних підприємств, і лише з тих джерел, які зацікавлені в інвестиціях на відповідному ринку (у країні, галузі, регіоні). Отримати повне уявлення про умови фінансування, що існують на ринку, можна без особливих проблем і в найкоротші терміни, опитавши ключові фінансові інститути або звернувшись до консультантів по корпоративних фінансах. При цьому слід оцінити як існуючі умови фінансування, так і вірогідність успішного залучення капіталу з передбачуваного джерела.

Фінансування підприємства зазвичай здійснюється різними способами. При цьому чим вище ризики інвестора, тим вище очікуваний інвесторами дохід. Загальна структура джерел коштів підприємства представлено на рис. 1.2.

 

Рисунок 1.2 Структура джерел коштів підприємства

Виділяють наступні типи стратегій залучення фінансових коштів, які можуть мати внутрішню і зовнішню орієнтацію (але, як правило, повинні органічно поєднуватися).

1. Використання власних засобів для розширення своєї ринкової ніші. Застосовується середніми і крупними вузькоспеціалізованими фірмами, що діють на стійких ринках, що склалися. В цілому малоприбуткова.

2. Об'єднання фінансових ресурсів середніх і крупних фірм для здійснення дорогих проектів захоплення нових ринків.

3. Використання всіх доступних джерел фінансування (позики, випуск акцій, створення консорціумів і ін.) для формування і реалізації перспективних інноваційних програм малих і середніх підприємств наукоємких галузей. Ризиковано, але високоприбутковий.

4. Залучення донорських засобів крупних фірм — споживачів продукції в рамках вертикальної інтеграції з ними.

5. Перехресне фінансування (підрозділи, що генерують фінансові кошти, діляться ними з тими, у кого вони бракує).

Зовнішня орієнтація припускає опору на позикові засоби (облігаційні позики і банківські кредити), внутрішня — на власних (статутний капітал і прибуток).

Стратегія фінансування визначає:

1) оптимальне співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел залучення фінансових коштів;

2) ціну, яку фірма може за них заплатити;

3) способи розподілу (перерозподіли) фінансових ресурсів між підрозділами.

Перше завдання є особливо складним і не має однозначного рішення. Причина полягає в тому, що відхилення від оптимуму в ту і іншу сторону одночасно надзвичайно вигідно і ризиковано.

Орієнтація на використання прибутку — найбільш безпечний спосіб фінансування. Але, по-перше, її величина взагалі обмежена, що накладає жорсткі рамки на потенційні можливості розвитку фірми. По-друге, зростання частки прибутку, що направляється на розширення і вдосконалення виробництва, притиснює поточні інтереси власників.

Ці обмеження, здавалося б, можна подолати за рахунок емісії акцій, яка приносить додатково значні засоби. Проте компанії йдуть на цей крок зазвичай з великим небажанням, і цьому є причини. Річ у тому, що акції реалізуються стороннім особам, а отже, йдуть з-під контролю емітента і згодом вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів. Таким чином, рано чи пізно вони можуть зосередитися в руках будь-якої особи (у тому числі і конкурента), що дозволить йому без відома засновників встановити контроль над корпорацією.

У цьому сенсі використання зовнішніх (позикових) джерел фінансування більш бажано. Але фірма при цьому потрапляє в залежність до кредиторів, які при нагоді можуть її цілеспрямовано збанкротити.

Проте використання позикових засобів може принести компанії чималі вигоди (а не тільки запобігти прихованій зміні власника). Річ у тому, що збільшення їх частки зумовлює зростання головного показника, що характеризує ефективність її роботи, — рентабельності власного капіталу.

Чим вона вища, тим більший попит мають акції фірми, тим, отже, вище їх курс і, таким чином, ціна самої корпорації. Причина полягає в тому, що залучений капітал заробляє прибуток нарівні з власним, а з розрахунку рентабельності в даному випадку виключається.

В той же час збільшення частки позикового капіталу, як вже відмічалося, відповідно збільшує і ризик банкрутства, бо у фірми в потрібний момент може не опинитися засобів на погашення позик.

Порівняння основних методів залучення позичкових коштів наведено у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Порівняння основних методів залучення позичкового капіталу

Метод залучення капіталу

Особливості методу

Переваги

Недоліки

Банківський кредит

Залучення кредиту в банці під заставу виробничих потужностей або інших активів (наприклад дебіторська заборгованість, товари в обороті і ін.), поручительство

Дозволяє швидко і без істотних витрат привернути фінансування

Компанія ризикує позбутися заставних активів або їх частини у разі невчасного погашення кредиту. Ставки по кредитах залежать від вартості і якості заставного майна, тому, при відсутність хорошої (за оцінкою банку) застави вартість користування позиковими засобами може бути високою.
Отримати в українському банку кредит зверху $25млн. практично неможливо.

Облігації внутрішньої позики

Випуск боргових цінних паперів. Облігації продаються за номіналом і передбачають погашення номіналу (їх вартості) і відсотків через певний період часу

Як правило, є безподатковим фінансуванням

Багато облігацій мають оферту – право утримувача зажадати від емітента дострокового погашення облігації. Вартість користування позиковими засобами сопоставима з вартістю банківського фінансування.

Єврооблігації, кредитні ноти

Випуск облігацій номінованих в іноземній валюті. Кредитні ноти – боргові папери, по яких ризик невиплати відсотків і номіналу несе не тільки компанія емітент, але і банк – організатор випуску.

Є безподатковим фінансуванням. Проте, нерідко банки випускають евробонды під виданих населенню або компаніям кредити (секюритизація активів). Дозволяє привернути крупні суми $ 50 млн. до $ 500 млн.

Для випуску єврооблігацій компанія повинна провести аудит фінансової звітності як мінімум за один рік. Провести road-show (виїзні зустрічі з потенційними покупцями евробондв), юридично реструктурувати бізнес. Витрати на організацію випуску досягають $1,5млн.

Синдикований кредит

Кредит, що надається міжнародним синдикатом (консорціумом) банків

Дозволяє привернути крупні суми – від $ 50 млн. до декількох мільярдів доларів.

Організація синдикату банків – трудомісткий і дорогий процес. Компанія повинна провести аудит фінансової звітності за 3 роки, юридично реструктурувати бізнес. Витрати на організацію синдикату досягають $2 млн.

Приватне розміщення (private placement)

Продаж невеликого пакету акцій декільком інвесторам (як правило, крупним інвестиційним фондам)

Дозволяють привернути невеликі суми фінансування $70–100млн.

Вимагає досить високого рівня розкриття інформації про компанію (приватні розміщення також називаються мини-IPO або пред-IPO). Приватне розміщення може бути інструментом для недружнього поглинання компанії, оскільки інвестори купують досить крупні (в порівнянні з IPO) пакети акцій в одні руки.

IPO (initial public offering – первинне розміщення акцій на фондовій біржі)

Продаж акцій компанії великій кількості інвесторів на фондовій біржі. У Україні, як правило, під IPO мається на увазі продаж акцій на зарубіжному фондовому майданчику.

Дозволяє привернути крупне фінансування $ 20 млн. (на невеликому фондовому майданчику) до декількох мільярдів доларів, а також оцінити вартість компанії. Фінансування за рахунок акціонерного капіталу особливо вигідно, якщо компанія вичерпала ліміт залучення кредитних засобів (чистий борг більше 50% власного капіталу).

Вимагає повного розкриття інформації про власників компанії, реструктуризації не тільки юридичною,, але і виробничої структури, впровадження стандартів корпоративного управління, проведення масових road-show і пост IPO-мероприятий (спілкування з інвесторами і проведення зборів акціонерів).

 

Частина підприємств орієнтуються на фінансування з державного бюджету. По-перше, це найбільш традиційне джерело фінансування, і, отже, спроба отримати фінансування в обласній адміністрації або в уряді більш звична і не вимагає від менеджменту нових знань і навиків. По-друге, підготувати проект для приватного інвестора на порядок складніше, ніж для держави: вимоги держави до розкриття інформації і підготовці інвестиційних проектів швидше формальні, чим професійні. По-третє, держава  найлояльніший кредитор, і багато підприємств не повертають отримані від нього позики в строк без побоювання бути оголошеними банкротами. Якщо ваше підприємство дійсно має в своєму розпорядженні можливості отримати пряме державне фінансування, гарантії або податковий кредит, то цим необхідно скористатися. Найбільші шанси на отримання фінансування з державного бюджету мають інфраструктурні, соціальні, оборонні і наукові проекти, які унаслідок об'єктивних причин не в змозі дістати доступ до фінансування з комерційних джерел. Проте слід враховувати, що загальна потреба у фінансуванні російської промисловості перевищує 1 млрд. дол. США, а отже, вірогідність отримання державного фінансування комерційними підприємствами досить мала і не перевищує 1%.

Комерційні кредити - це найбільш поширений спосіб фінансування підприємств. Умови фінансування в банках різні. Наприклад, в зарубіжному банку процентна ставка може складати LIBOR + 2%. Проте українське підприємство, що претендує на отримання кредиту в зарубіжному банку, повинне не тільки мати високу платоспроможність і ліквідність, але і представити фінансову звітність, відповідну міжнародним стандартам, підтверджену одній з провідних міжнародних аудиторських фірм. При цьому найважливішим чинником при ухваленні банком вирішення про надання позики було і залишається наявність ліквідного забезпечення або надійних гарантій. Необхідно також враховувати те, що російські банки практично не мають в своєму розпорядженні дешевих ресурсів, які вони можуть представити підприємствам на відносно тривалий термін 3—5 років. Останнім часом з'явилися приклади успішного фінансування довгострокових промислових проектів, наприклад Ощадбанком. Таким чином, якщо ваше підприємство має в своєму розпорядженні ліквідне забезпечення і умови надання позики прийнятні з економічної точки зору, то можна удатися до банківських позик. Проте вони навряд чи можуть бути єдиним інструментом довгострокового фінансування. Зазвичай використовується комбінація акціонерного і позикового капіталу.

Облігаційна позика дає можливість залучення капіталу за допомогою розміщення облігацій на фінансовому ринку. Особливо з погляду власників бізнесу, оскільки в цьому випадку не відбувається перерозподілу власності. Проте підприємство, плануюче випуск і розміщення облігацій, повинне мати стійке фінансове положення, хороші перспективи розвитку, а облігаційна позика повинна бути забезпечений активами підприємства. Досвід двох останніх років показує, що реальні шанси на успішне розміщення своїх облігацій мають найбільші українські компанії, що добре відомі на ринку, демонструють високі темпи розвитку і що діють в привабливих для інвестора галузях, наприклад таких, як енергетика і телекомунікації. Існує дуже високий ризик, що розміщення облігацій на ринку буде безуспішним, якщо ви не упевнені в тому, що облігації вашого підприємства будуть сприйняті фінансовим ринком як ліквідний і привабливий інструмент; в цьому випадку слід утриматися від використання даного способу фінансування.

Привілейовані акції, в якості інструменту залучення капіталу, мають деякі переваги перед власниками звичайних акцій — наприклад, пріоритет при розподілі прибули або вищий пріоритет погашення зобов'язань у разі ліквідації підприємства. Проте привілейовані акції не надають їх власникам має рацію брати участь в управлінні підприємством. Отже, у разі виникнення негативних тенденцій інвестор не має можливості вплинути на підприємства, що приймаються менеджментом, управлінські рішення. При цьому продати привілейовані акції іншим інвесторам також проблематично. Таким чином, привілейовані акції є ризикованим інструментом для інвестора. Виняток можуть становити привілейовані акції найбільших і найбільш надійних російських компаній.

Звичайні акції, в якості інструменту залучення капіталу, потребують ліквідного забезпечення і можливості надати надійні гарантії для позик. До того ж, не дивлячись на те що багато підприємств мають багаторічну історію і технологічний досвід роботи в галузі, з погляду бізнесу вони часто знаходяться на початкових стадіях розвитку. Проте деякі з них, у разі залучення необхідного капіталу, набувають значного потенціалу зростання і, отже, можуть бути привабливі для інвестора. Єдиним реальним джерелом фінансування для таких підприємств є ризиковий капітал. Звичайні акції підприємств отримуються тільки тими інвесторами, які готові розділити ризики бізнесу з існуючими власниками підприємства, не вимагають забезпечення і гарантій. При цьому інвестори керуються наступними критеріями: потенціал зростання, здатність менеджменту забезпечити зростання бізнесу, фінансова прозорість і можливість впливати на ухвалюванні рішення, а також можливість виходу з проекту за допомогою реалізації акцій на фондовому ринку або стратегічному інвесторові.

Багато негативних сторін описаних вище стратегій залучення фінансових ресурсів можна подолати за допомогою лізингу — довгострокової оренди устаткування.

Придбання активів в розстрочку доступно для підприємств, що мають хороший фінансовий стан і позитивні тенденції розвитку. При цьому в якості забезпечення виступає актив, що набувається підприємством, який переходить в повну власність підприємства тільки після того, як буде повністю сплачена його вартість. Фірма - лізінгодатель купує (у тому числі і за дорученням фірми – лізингоотримувача ) і передає в оренду необхідні елементи основного капіталу.

Іноді має місце зворотний лізинг — суб'єкт продає майно лізингової компанії і бере його в оренду з можливістю зворотного викупу.

За змістом лізинг є формою товарного кредиту в основний капітал, а формою схожий з інвестиційним фінансуванням. Існують наступні основні варіанти лізингу.

1. Залежно від кількості учасників:

прямий лізинг (постачальник і лизингодатель — одна особа);

непрямий лізинг (майно в лізинг здає не постачальник, а фінансовий посередник).

2. За типом майна, що стає об'єктом операції (рухоме і нерухоме).

3. Залежно від місця її висновку (внутрішній і зовнішній). При внутрішньому лізингу всі учасники представляють одну країну. При зовнішньому (міжнародному) — різні держави.

4. Залежно від форми повернення засобів виділяють лізинг:

з грошовим платежем;

з компенсаційним платежем (продукцією, послугами);

із змішаним платежем.

5. За об'ємом обслуговування:

чистий лізинг (все обслуговування майна здійснює лизингополучатель);

з додатковим обслуговуванням.

6. По терміну використання майна і пов'язаними з ним умовами амортизації:

з повною окупністю і повною амортизацією;

з неповною.

7. По характеру оплати (оперативний і фінансовий лізинг).

Оперативний лізинг припускає здачу майна в оренду на термін, менший нормативного терміну його служби. Тому лізингові платежі по одному договору не покривають всієї вартості майна, і воно здається кілька разів. При цьому обов'язки по ремонту і страхуванню майна зазвичай лягають на лизингодателя. Така форма лізингу використовується відносно засобів транспорту, будівельного устаткування, сільськогосподарської і комп'ютерної техніки.

Розміри платежів при оперативному лізингу вищі, ніж при інших формах, у зв'язку з обліком додаткових рисок неможливості повторно надати майно в лізинг. Після закінчення терміну договору майно повертається.

Фінансовий лізинг — операція із спеціального придбання майна у власність з подальшою здачею в користування на термін, приблизно співпадаючий з терміном експлуатації і амортизації. Звичайне майно отримується для конкретного користувача, який його самого вибирає. Ризик переходить до лизингополучателю.

Іноді використовується роздільний лізинг, який частково фінансується лизингодателем, а частково за рахунок позик. Основний ризик при цьому несуть кредитори.

Підприємства із слабкою фінансовою базою, але високорентабельні, а також молоді і малі підприємства можуть використовувати сублізинг.

Лізінгодатель знижує для себе ризик неповернення позик, отримує певні податкові (на майно) і амортизаційні пільги.

Лізінгоотримувач набуває:

100%-ное фінансування;

відсутність необхідності негайного повернення засобів;

можливість створення зручної всім схеми виплат;

зменшення риски морального і фізичного зносу для лизингополучателя;

зниження прибутку оподаткування, оскільки лізингові платежі відносяться на витрати;

прискорення обороту продукції, стимулювання впровадження новинок і освоєння досягнень НТП.

Стратегію залучення капіталу не в останню чергу обумовлює ціна, яку за це потрібно заплатити. На неї впливають:

виплати з прибутку, наприклад дивіденди по привілейованих акціях;

відсоток по банківських позиках і облігаціях;

ставка оподаткування.

Будь - який новий варіант стратегії залучення капіталу порівнюється з його ціною, що діє, або внутрішньою нормою прибутковості, і, якщо та виявляється вищим, такий варіант береться на озброєння.

Крім того, необхідно окремо зауважити, що зобов’язання, які виникають у підприємства напряму пов’язані з фінансуванням оборотного капіталу, тобто їх залучення пов’язано саме з необхідністю фінансування діяльності підприємства. В залежності від потреб такого фінансування існує декілька стратегій залучення коштів. Так, Ковальов В.В. виділяє 4 типи стратегій: агресивна, ідеальна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і розрахунку на її основі величини чистого оборотного капіталу як різниця між довгостроковими пасивами та необоротними активами.

Ідеальна модель - ґрунтується на самій сумі категорій «поточні активи» та їх взаємній відповідності із джерелами фінансування. Модель означає, що поточні активи по величині співпадають з короткостроковими зобов'язаннями, тобто чистий оборотний капітал дорівнює нулю. На практиці така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності вона найбільш ризикована, оскільки при несприятливих умовах (наприклад, необхідно розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Агресивна модель означає, що довгострокові пасиви служать джерелами покриття необоротних активів і системної частини поточних активів, тобто того їх мінімуму , який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому випадку чистий оборотний капітал дорівнює цьому мінімуму. Змінна частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позицій ліквідності ця стратегія також досить ризикована, оскільки реального обмежитися тільки мінімумом поточних активів неможливо [19,с.277, Ковалев В.В.]

Консервативна модель означає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими пасивами. В цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній і ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює величині поточних активів. Безумовно модель носить штучний характер. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні необоротних активів, системної частини оборотних активів, змінної частини оборотних активів [19,с.277, Ковалев В.В.]

Компромісна модель - найбільш реальна. В цьому випадку необоротні активи, системна частина поточних активів покривається довгостроковими пасивами. Чистий оборотний капітал дорівнює по величині суми системної частини поточних активів та половинні їх змінної частини. В окремі моменти підприємство може мати лишні поточні активи, що негативно впливає на прибуток, але це можна вважати як плата за підтримання ризику втрати ліквідності на потрібному рівні [19,с.278, Ковалев В.В.]

Крім того, необхідно відзначити, що існує певна категорія ризику пов’язаних із заборгованістю. Такий ризик називають правостороннім. До найбільш суттєвих явищ , які потенційно несуть в собі правосторонній ризик, можна віднести:

високий рівень кредиторської заборгованості;

неоптимальне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими джерелами запозичених коштів ;

висока частота довгострокового позичкового капіталу.

В теорії фінансового менеджменту розроблені різні варіанти впливу на рівні ризиків. Основними з них виступають такі:

1. Мінімізація поточної короткострокової заборгованості, в тому числі кредитів банків. Цей підхід зменшує можливість втрати ліквідності. Проте, така стратегія потребує використання довгострокових джерел та власного капіталу для фінансування більшої частини оборотного капіталу;

2. Мінімізація сукупних витрат фінансування. В цьому випадку ставка робиться на переважне використання короткострокової кредиторської заборгованості як джерел покриття активів. Це джерело найбільш дешеве, разом з тим для нього характерний високий рівень ризику невиконання зобов'язань на відміну від ситуації, коли фінансування поточних активів здійснюється переважно за рахунок довгострокових джерел;

3. Максимізація повної вартості фірми. Ця стратегія включає процес управління оборотним капіталом в загальну фінансову стратегію підприємства. Ця стратегія означає, що будь - які зміни у складі капіталу, які призводять до підвищення “ ціни” підприємства, слід визнати доцільним.


2. АНАЛІЗ ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ НА ЗАТ „КИЇВСЬКИЙ М’ЯСО ПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД”

2.1. Характеристика досліджуваного підприємства

До 1997-го року “Київський м’ясопереробний завод” був одним із найкращих підприємств у своїй галузі та задовольняв приблизно 80% ринкового попиту у м. Києві та Київській області.  Територія заводу становить 39 гектарів, обладнаних для переробки, зберігання та охолодження м'яса, тощо.

ЗАТ “Київський м’ясопереробний завод” - одне з найкращих підприємств м'ясної галузі Київщини. Метою його діяльності є переробка і реалізація м'ясної продукції для отримання прибутку. За обсягами виробництва, показниками якості та асортиментом продукції акціонерне товариство посідає одне з перших місць серед виробників ковбасних виробів області.

На даний час ЗАТ “Київський м’ясопереробний завод” є підприємством, що виготовляє більше 100 видів продукції, а саме: 18 видів вареної ковбаси; 10 видів сосисок; 19 видів напівкопчених ковбас 21 вид копченостей; 5 і 8 видів варенокопчених та сиров'ялених ковбас відповідно, а також 12 видів інших ковбасних виробів. Великий асортимент продукції є однією з переваг підприємства у боротьбі за визнання серед споживачів.

Виробнича потужність підприємства - 7-9 т ковбасних виробів на добу. Загальна кількість працівників становить 600 чоловік.

Підприємство має тенденцію до розширення виробничих потужностей. При чому найбільш ефективно, з максимальним використанням виробничих потужностей та персоналу воно працювало в 2008 р. Товарна політика підприємства спрямована на всебічне врахування бажань споживачів щодо властивостей запропонованих товарів та на посилення конкурентоспроможності самого товару.

Особливий вплив на діяльність підприємства здійснюють конкуренти. Основними його вітчизняними конкурентами є ЗАТ "Новоград-Волинський м'ясокомбінат", ВАТ „Чернівецькі ковбаси”, ВАТ „Шепетівський м'ясокомбінат”, ЗАТ „Житомирський м'ясокомбінат”, ЗАТ „Бердичівський м'ясокомбінат”.

Основні техніко – економічні показники підприємства наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Техніко – економічні показники ЗАТ „КМПЗ”

Показники

2007

2008

Відхилення 2008-2007

 

Обсяг реалізації  продукції робіт, послуг

149021,3

123292

-25 729,30

Вартість основних фондів підприємства

40341,00

37931,00

-2 410,00

Чисельність працівників

604,00

600,00

-4,00

Чистий прибуток (збиток)

55,4

-18652

-18 707,40

Собівартість продукції:

104491,2

97518

-6 973,20

Фондоємність продукції

0,27

0,31

0,04

Фондовіддача продукції

3,69

3,25

-0,44

Фондоозброєність працівників

66,79

63,22

-3,57

 

Таким чином, можливо зауважити, що впродовж проаналізованого періоду на підприємстві відбулося скорочення обсягів реалізації продукції, скоротилася загальна вартість основних фондів та чисельність працівників. В наслідок чого в той же час скоротилася собівартість продукції, фондоозброєність та фондовіддача продукції, але фондоємність збільшилася. Ці показники свідчать про наростання кризових явищ на підприємстві.

В той же час нами було проаналізовані показники собівартості прибутку та обсягу реалізації продукції. Результати такого аналізу наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

 Аналіз показників собівартості, обсягу реалізації та прибутку підприємства

Показник

2006

2007

2008

Абсолютне відхилення 2008-2007

Собівартість реалізованої продукції

-95975,60

-104491,2

-97518,00

202009,20

Виручка від реалізації продукції

134688,20

149021,30

123292,00

-25729,30

Прибуток (збиток) підприємства

343,80

55,40

-18652,00

18596,60

 

Протягом проаналізованого періоду на підприємстві на 17% скоротилася виручка від реалізації в наслідок чого скоротилася собівартість продукції на 93 %, проте все одно у звітному періоді з 2007 по 2008 роки на підприємстві отримано збиток, що підтверджує припущення про наростання кризових явищ на підприємстві.

Також нами було проведено аналіз витрат підприємства та досліджено їх динаміку. Результати такого аналізу наведено у таблиці 2.3.

 

Таблиця 2.3

Аналіз витрат підприємства за економічними елементами ЗАТ „КМПЗ”

Показник

2007

2008

Абсолютне відхилення 2008-2007

Відносне відхилення, %

Матеріальні затрати

89429

64749

-24680

-0,275

Витрати на оплату праці

5411

8553

3142

-4,561

Відрахування на соціальні заходи

1980

3040

1060

-12,46

Амортизація

2279

3798

1519

-10,829

Інші операційні витрати

19189

10952

-8237

-1,2861

 

Порівняльну структуру витрат за економічними елементами наведено на рисунку 2.1

 

Рисунок 2.1. Структура витрат ЗАТ „КМПЗ”

Таким чином, з наведеного аналізу можливо зауважити, що найбільшу питому вагу у структурі витрат займають матеріальні затрати. Загальна сума витрат зменшується протягом проаналізованого періоду. Збільшується тільки сума витрат на оплату праці, що пояснюється загальним зростанням мінімальної заробітної плати в країні. Таким чином, можливо зробити висновок про те, що виготовлення продукції підприємства потребує значних матеріальних витрат, що робить підприємство залежним від зовнішніх постачальників, та ринкових цін на сировину.

Також нами було проаналізовано витрати які не сходять до собівартості реалізованої продукції, але впливають на розмір чистого прибутку підприємства: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (таблиця 2.4.)

Таблиця 2.4

Аналіз витрат ЗАТ „КМПЗ”

Показники

2006

2007

2008

Адміністративні витрати

4917,60

6652,90

7285,00

Витрати на збут

8363,20

9821,90

8371,00

Інші операційні витрати

925,20

2166,60

499,00

 

Результати графічного аналізу представлено на рисунку 2.2.

 

Рисунок 2.2. Динаміка витрат підприємства ЗАТ „КМПЗ”

За результатами аналізу було встановлено, що на підприємстві значний рівень становлять витрати на збут продукції. Протягом проаналізованого періоду також встановлено, що на підприємстві у продовж 2006 – 2007 років витрати зростали, а у 2007 – 2008 роках зменшувалися, що пояснюється зменшенням виручки від реалізації, але у той же час сума адміністративних витрат у 2008 році зросла порівняно до 2007 на 8,8%. Таким чином, можливо зауважити, що на підприємстві є негативні моменти у збалансованості рівня різного роду витрат, що негативно відбивається на результатах його діяльності.

Таким чином, в результаті аналізу господарської діяльності підприємства було встановлено, що підприємство є досить активним учасником ринку м’ясних виробів, проте світова фінансова криза негативно відбилася на діяльності підприємства – за результатами останнього звітного періоду на підприємстві отримано збиток. Серед головних внутрішніх причин, що впливають на негативний фінансовий результат підприємства нами було визначено вискоку матеріалоємність продукції та незбалансовану витратну політику підприємства.

    2.2. Аналіз фінансового стану ЗАТ „КМПЗ”

Фінансова стійкість підприємства залежить від оптимального співвідношення власних та позичкових коштів, тобто структури джерел капіталу. Тому важливими показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства є показники двох блоків [3,4,5, Бланк И.А., Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В.]:

1) коефіцієнти капіталізації, які характеризують фінансовий стан підприємства з точки зору структури джерел коштів. Серед показників капіталізації найбільш поширеними є наступні:

  - коефіцієнт фінансової незалежності. Цей показник характеризує долю власних коштів в загальній сумі коштів, які авансовані в його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансово стійким є підприємство. Критичне значення цього показника складає 0,5.

                                                           (2.1)

- коефіцієнт фінансової залежності. Зростання цього показника в динаміці свідчить про збільшення позикових коштів, та зменшення фінансової незалежності підприємства. Критичне значення цього показника складає 0,5.

                               (2.2)

2) коефіцієнти фінансового ризику. Цей показник надає найбільш узагальнену оцінку фінансового стану підприємства – показує скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних коштів. Критичне значення цього показника складає 1.

                            (2.3)

- коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує яка частина власного капітал знаходиться в обігу. Нормальною вважається ситуація, коли в динаміці цей показник незначно збільшується [5, 38]:

                         (2.4)

Розрахуємо показники фінансової стійкості (платоспроможності). Цей розрахунок проводиться за формулами 2.1 – 2.4  Результати розрахунків наведено у табл. 2.5

Табли


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)