Contribution to International Economy

Податкові пільги та їх роль у розвитку підприємств

ВСТУП

Податкова система - це  сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у встановленому законом  порядку.  Сутність,  структура  і  роль  системи оподатковування визначаються податковою політикою, що є  виключним  правом держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи із задач  соціально - економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції,  а  також обов'язки й відповідальність, що виступають  невід'ємною  частиною  системи оподатковування,  держава  висуває  єдині  вимоги  до  ефективного  ведення господарства в країні.

Провідна роль у забезпеченні  виконання  державою   функцій   щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна й кредитно-грошова політика є ефективними методами  державного  регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних  країн  протягом багатьох  десятиріч. Тому і постає актуальне  питання   про   ефективне вдосконалення всієї системи, бо від цього залежить  багато  аспектів  життя країни.

Податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень тому значна увага приділяється створенню ефективної системи оподаткування, у зв’язку з чим актуальність вибраної теми є очевидною. Від механізму стягнення податків залежить формування доходної частини бюджету, а це, як відомо, основна фінансова база держави. Податкова система сприяє постійним, стабільним і повноцінним надходженням коштів до бюджету. Тому аналіз функціонування податкової системи особливо зараз в умовах системної кризи набуває великого значення.

З 1997 року почався новий етап формування податкової системи України, пов'язаний з утворенням замість колишніх податкових інспекцій нових підрозділів - податкових адміністрацій в областях та містах Києві та Севастополі на чолі з Державною податковою адміністрацією України. Ця реорганізація спричинила подальше оновлення, яке відобразилося в необхідності створення Податкового Кодексу України. Хоч в цілому можна сказати, що розвиток податкової системи України продовжується. Вдосконалюються форми і методи оподаткування, система стягнення податків і контроль за надходженням їх до бюджету.

Тема податкового регулювання економічних процесів не нова. Її дослідженню присвячували свої праці науковці минулого та багато сучасних авторів - адже від побудови ефективної податкової системи залежить добробут держави. Теоретичну основу дослідження податкової системи та механізмів податкового регулювання сучасної економіки становлять праці класиків світової економічної думки: А.Сміта, Дж.С.Міля, Д.Рікардо, Дж.М.Кейнса, П.Семюелсона та ін. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати Поддєрьогін А.М., В.Гурєєв, Алексеев М.Ю., Балакина А.П., Воронков В.А., Дадашев А.З., Демяшова О.П., Н.Кучерявенко, І.Лукінова, І.Луніну, А.Соколовську та ін.

Однак, тема стимулюючого впливу податків та  податкових пільг на економічне зростання розроблена недостатньо. Це пов’язане з тим, що проблема систематизації та оптимізації податкових пільг в державі остаточно не вирішена і не набула свого відображення у відповідних законодавчих актах. Крім того, більшість авторів вказують на необхідність скасування пільг, не аналізуючи вплив діючих пільг на результати діяльності суб’єктів господарювання, що ними користуються. Тому проблема саме стимулювання з допомогою податків економічного розвитку підприємств та держави в цілому є актуальною і потребує додаткового розгляду.

Предметом дипломної роботи є саме розвиток, становлення податкової системи України та механізм застосування податкових пільг, їх функціонування та вдосконалення. Об'єктом являється дослідження взаємовідносин між державою та платниками податків на прикладі страхової компанії МИР.

Мета дипломної роботи - вивчення та дослідження проблем пов’язаних з пільговим оподаткуванням підприємств.

Поставлена мета зумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

здійснити аналіз функцій податків у діючій податковій системі, визначити недоліки та можливості їх усунення;

дослідити методи податкового стимулювання та сформувати оптимальний набір пільг для заохочення підприємницької діяльності;

провести порівняльний аналіз світового та вітчизняного досвіду у сфері пільгового оподаткування;

визначити критерії вибору податкових пільг та на їх основі здійснити систематизацію ефективних та неефективних пільг;

вироблення напрямів та конкретних заходів щодо розв'язання питань пільгового оподаткування;

визначити методи податкового стимулювання та сформувати оптимальний набір пільг для заохочення підприємницької діяльності;

В роботі використані загальнонаукові та прикладні методи дослідження, це:

історичний метод, який дозволив вивчити застосування податків у економічній політиці держав у часі,

метод аналізу, який дозволив вивчити окремі функції податків та виділити притаманний лише їм інструментарій,

метод опису, який дозволив охарактеризувати діючу систему оподаткування в Україні та існуючі пільги для стимулювання виробництва,

Структура роботи побудована таким чином, що відображає як теоретичні аспекти формування і розвитку податкової системи, так і аналіз практичних показників діяльності в сфері оподаткування.

Розділ 1.Економічна сутність, призначення та види податкових пільг.

1.1.Визначення та підходи до класифікації податкових пільг.

Податкова система і податкова політика кожної держави істотно впливають на функціональну та ділову активність суб’єктів підприємницької діяльності. Формування ефективної податкової системи та політика її реалізації для України – найважливіша економічна проблема загальнодержавного значення.

Однак, паралельно із розвитком системи оподаткування в Україні діє чинна практика системи надання пільг, тобто повного або часткового звільнення від сплати податків окремих платників чи частин об’єкта оподаткування.

Постійно йдуть запеклі суперечки щодо ряду звільнень як подат­кових пільг. Однак невизначеність критеріїв розмежування пільг та того,щодо них не відноситься перешкоджала науковому обґрунтуванню пропо­зицій щодо перегляду переліку податкових пільг.

Визначення податкових пільг як зниження важкості тягаря оподаткування або зменшення обсягу сплачуваних податків не є повним [37,стр20]. Такі визначення дають змогу віднести до податкових пільг і те, що не може кваліфікуватися як пільга. Зокрема, оптимізація податкових платежів та ухилення від сплати податків також забезпечують зниження податкового тягаря, хоч не можуть бути віднесені до податкових пільг.

Не можна вважати прийнятним і наступне визначення, - податкова пільга, - це встановлена законом складова системи оподаткування, яка забезпечує фінансово-економічне сти­мулювання підприємницької діяльності платників податків шляхом полегшення тиску податкових зобов'язань [36,стр23-24]. Некоректно трактувати пільгу як складову системи оподаткування, її складовими  є окремі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, податкові інститути та інститу­ції. Натомість пільга є елементом податку як особливої підсистеми податкової системи держави поряд з такими елементами, як податкова ставка, податкова база, об'єкт, суб'єкт оподаткування.

Внаслідок  ототожнення пільги зі стимулами розвитку підприємницької діяльності їх визначення втрачає характер загального, оскільки не поширюється на велику групу пільг, що надаються фізичним особам - платникам при­буткового податку з метою їх соціального захисту, а також кінцевим споживачам товарів та послуг .

Також існують інші визначення "податкові пільги - повне або часткове звільнення від сплати податків, надане податковим законодавством за наявності об'єкта оподаткування, а також інше пом'якшення податкового тиску для платника податку" [22,стр73];  "податкові пільги - повне або часткове звільнення фізичних або юридичних осіб від сплати податків відповідно до чинного законодавства"; "податкові пільги — це надання переваги, часткове або повне звільнення від вико­нання встановлених правил, обов'язків або полегшення умов виконан­ня їх. Податкові пільги - це звільнення від податків згідно з чинним законодавством" [47,стр65]; "пільга - звільнення (повне або часткове) платника податку, що враховує його особливості, від сплати податку" [51, стр45].

Відмінність цих визначень полягає в різному тлумачен­ні поняття "повне і часткове звільнення від сплати податків" .

Загальною і водночас суттєвою характеристикою подат­кових пільг, що повинна враховуватися у їх визначенні, є тлумачення з точки зору полегшення податкового тягаря на платників. Наступною ознакою є те, що пільгами можна вважати лише полегшення податко­вого тягаря, передбачене і регламентоване нормами податкового зако­нодавства за наявності об'єкта оподаткування. При цьому важливо наголосити не лише на тому, що пільги надають­ся законами, а й на тому, що лише звільнення від оподаткування опе­рацій, які є об'єктом оподаткування, може кваліфікуватися як пільга.

Однак і ці характеристики є недостатніми для ідентифікації подат­кових пільг, оскільки не дають змоги відмежувати податкові пільги від податкових лазівок, використовуючи які платники домагаються змен­шення податкового тягаря, не порушуючи податкових законів.

Уточнити визначення податкових пільг можна, зазначивши в ньо­му, яким чином відбувається зниження податкового тягаря, що може кваліфікуватися як податкова пільга. На думку більшості вчених, під визначення категорії "податкова пільга" підпадає таке зниження по­даткового тягаря, яке здійснюється через повне або часткове звіль­нення платників від сплати податку.

З урахуванням всього зазначеного можна вважати найбільш вдалим таке визначення податкових пільг: "податкова пільга, - це передбачене і регламентоване нормами податкового законодавства за наявності об'єкта оподаткування відхилення від нормативних вимог оподаткування, що відбувається у формі повного або часткового звільнення платників від сплати податку з метою полегшення податкового тягаря" [68,стр258–263].

У літературі податкові пільги класифікують за їх видами і формами. При цьому критерієм класифікації податкових пільг за видами є певний елемент оподаткування (об'єкт, податкова база, ставка, окладна сума), на зменшення якого спрямована пільга.

Розрізняють такі види податкових пільг: податкові вирахування (вилучення), податкові знижки і податкові кредити.

Вирахування розглядається як вид пільги, спрямованої на зміну об'єкта оподаткування.

Щодо визначення шляхів зміни об'єкта опо­даткування, яке може кваліфікуватися як вирахування, виникають розбіжності. Ряд авторів вважає, що вирахування - це такий вид пільги, який передбачає виділення окремих складових (об'єктів) із загально­го об'єкта оподаткування з метою його зменшення при обрахуванні та сплаті податку" [60,стр51]. Інші вчені трактують вирахування як вид пільги, спрямованої на зменшення об'єкта оподаткування через вилучення з нього певних сум, як правило, витрат платника. На таку думку наводять і приклади вирахувань, що розглядаються у книзі під редакцією Партасараті Шома, який розрізняє два види вирахувань - стандартні та постатейні (зменшення оподатковуваного доходу на величину вит­рат на благодійну діяльність, освіту, внесків до пенсійних фондів та на страхування життя, медичних витрат тощо).

Якщо більшість вчених ототожнює вирахування і вилучення, то ав­тори словника-довідника "Налоги" роблять спробу їх розмежувати. Ця спроба, у свою чергу, призводить до ототожнення податкових вирахувань і податкових знижок.

Зокрема, податкові вирахування вони розглядають як такі, що можуть відбуватися у вигляді вилучення з податкової бази певних сум, як правило, витрат платника. Аналогічно трактується і податкова знижка, а саме як вид податкової пільги, що надається за об'єктом оподаткування і спрямована на зменшення по­даткової бази, як правило, на суму витрат платника податку. Натомість податкові вилучення розглядаються як такий вид пільг, що спрямова­ний на виведення з під оподаткування певних предметів (об'єктів) [29, стр328].

Зазначене свідчить, по-перше, про недостатню відпрацьованість категоріального апарату, за допомогою якого описується система по­даткових пільг; по-друге, про недоцільність розмежування податкових вирахувань і податкових вилучень; по-третє, про те, що з метою роз­межування податкових вирахувань і податкових знижок під податко­вими вирахуваннями (вилученнями) слід розуміти вид податкових пільг, спрямований на зменшення об'єкта оподаткування шляхом звільнення окремих його складових (об'єктів) від сплати податку.

При цьому варто наголосити на тому, що розмежування податко­вих вирахувань і податкових знижок має передусім теоретичне значення. У податковому законодавстві окремих країн той вид пільг, який в теорії визначається як знижки, називається податковими вирахуван­нями. У податковому законодавстві інших країн використовується ли­ше один з термінів.

Так, в статтях Податкового кодексу Російської Фе­дерації, присвячених питанням оподаткування доходів фізичних осіб, передбачено лише один вид податкових пільг - вирахування (стандарт­ні, соціальні, майнові, професійні). В українському Законі "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено такий вид податкових пільг, як податковий кредит. Інший вид податкових пільг названо податковими соціальними пільгами, хоч насправді йдеться про одну з форм подат­кових вирахувань. Отже, і в теорії, і на практиці терміни, якими позна­чається той чи інший вид податкових пільг, не завжди вживаються у їх безпосередньому значенні.

Як вид податкової пільги розглядається знижка, спрямованої на зміну податкової бази чи суми податку на певну величину. Ця вели­чина визначається сумою витрат платника на певні цілі, передбачені законом, які держава вважає за необхідне стимулювати, надаючи зад­ля цього знижку. Наприклад, фізична особа - платник прибуткового податку з громадян має право зменшити дохід, що підлягає оподатку­ванню, на суму коштів, сплачених у вигляді пожертвувань або благо­дійних внесків, внесків на соціальне страхування, на користь закладів охорони здоров'я та закладів освіти тощо. Прикладом знижки, спря­мованої на зменшення суми нарахованого податку, може бути знижка, що надається у Франції, згідно з якою після розрахунку величини по­датку його сума може бути зменшена на 25 % суми витрат, пов'язаних з утриманням дітей у дитячих дошкільних закладах, наданням допо­моги літнім людям, сплатою процентів за кредит на придбання житла, а також внесків на страхування життя.

Податковий кредит - вид податкових пільг, спрямований на змен­шення податкової ставки або податкового окладу. Назва цього виду пільг певною мірою умовна. Можна погодитися з думкою про те, що податковий кредит знаходиться на стику понять "кредитування" і "фінансування", оскільки лише окремі форми подат­кового кредиту (наприклад, відстрочення і розстрочення податкових платежів) відповідають вимогам принципу повернення державі тієї суми, на яку надано податковий кредит. Щодо такої форми, як інвестицій­ний податковий кредит, то лише теоретично передбачається, що кош­ти, отримані внаслідок надання цієї пільги, будуть повернуті державі після реалізації інвестиційного проекту і виведення відповідного об'єкта на проектну потужність, що приведе до зростання прибутків і, відповідно, суми сплачуваного податку.

В Україні поняття "податковий кредит" використовується в Законі "Про податок з доходів фізичних осіб" для позначення суми витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на суму яких дозволяється зменшувати суму його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за на­слідками звітного року. Зміст таких процесів, для позначення яких вживається термін "податковий кредит" у даному разі можна розтлума­чити таким чином: фізична особа - платник податку, сплачуючи про­тягом року податок з усієї суми місячних доходів, кредитує державу на суму дозволених до вирахування за підсумками року витрат. І лише за підсумками року, після того, як платник здійснить всі формальні про­цедури, держава повертає йому суму переплаченого податку.

Існують інші підходи до їх класифікації. Так, податкові вирахування і знижки класифікують за видами платників (повні надаються всім платникам, а частко­ві - окремим категоріям платників); терміном (постійні, тимчасові, надзвичайні); елементами об'єкта оподаткування (майнові, дохідні, залежно від виду діяльності). Крім того, знижки поділяються на лімітовані та нелімітовані.

Класифікують податкові пільги й за формами:

неоподатковуваний мінімум;

вирахування з об'єкта оподаткування окремих його елементів;

звільнення від сплати податку окремих категорій платників;

зниження податкової ставки;

вирахування з податкового окладу;

цільові податкові пільги;

повернення раніше сплачених сум та розстрочка / відстрочка сплати податку;

Недоліком цієї класифікації є відсутність чіткого розмежу­вання видів і форм податкових пільг. Зокрема, вирахування із об'єкта оподаткування окремих його елементів, а також вирахування з подат­кового окладу віднесено як до видів, так і до форм податкових пільг.

У фінансовій літературі чітко визначено лише форми податкового кредиту. Серед них: зниження податкової ставки, зменшення валового податку, відстрочка/розстрочка сплати податку, повернення раніше сплаченого податку (його частини), залік раніше сплаченого податку (його частини), заміна сплати податку (його части­ни) натуральним виконанням (цільовий податковий кредит), повне або часткове звільнення від податку на певний термін (податкові канікули) [25,стр16].

До форм податкових вирахувань можна віднести звільнення певних видів доходів від податку, по непрямих податках - звільнення певних видів операцій від оподатку­вання. Серед відомих форм податкових знижок можна назвати: інвес­тиційну податкову знижку, стандартні знижки, постатейні знижки (со­ціальні, майнові, професійні).

Можливі й інші підходи до класифікації податкових пільг, специфічні для різних видів податків, а також для різних країн. Зокрема, Державна податкова адміністрація України веде облік та аналіз податкових пільг за такими напрямами: у розрізі окремих видів податків, юридичних осіб різної форми власності, галузей народного господарства, органів управління, організаційно-правової форми гос­подарювання. Податкові пільги щодо кожного виду податку також класифікуються за призначенням. За призначенням податкові пільги поділяються: на пільги соціального призначення; пільги, що сприяють проведенню ринкових перетворень; пільги на підтримку окремих га­лузей народного господарства; інші пільги.

Розглянемо особливості класифікації податкових пільг по окремих видах податків, передусім по ПДВ і податку на прибуток, які належать до основних податків, що сплачуються юридичними особами.

У звіті Державної податкової адміністрації про суми отриманих юридичними особами податкових пільг, зокрема, з податку на додану вартість, виділяється три категорії пільг:

пільги, надані шляхом кваліфікації операцій як таких, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість;

пільги, надані шляхом звільнення окремих операцій від оподат кування;

пільги, надані у формі оподаткування операцій нульовою ставкою.

Щодо операцій, які у Законі України "Про податок на додану вар­тість" визначені як такі, що не є об'єктом оподаткування, то ненарахований на них податок неправомірно кваліфікувати як податкову пільгу, оскільки у процесі їх здійснення додана вартість або не створюється, або створюється, але визначити її величину, а тим більше розподілити її між учасниками угоди технічно дуже складно. До таких операцій належать передусім фінансові послуги, їх звільнення від ПДВ у більшості країн обумовлене не нормативними вимогами оподаткування цього виду операцій, а суто практичними міркуваннями, зокрема трудноща­ми обкладання, пов'язаними з природою вартості, що додається при здійсненні посередницьких операцій.

Щодо пільг, наданих у формі оподаткування операцій нульовою ставкою, то такі операції можна розбити на дві групи. До першої групи належать операції з експорту товарів і послуг, до другої - операції з продажу товарів і послуг на внутрішньому ринку. Оподаткування ос­танніх нульовою ставкою, безумовно, відноситься до розряду пільг, тоді як застосування нульової ставки до експорту товарів і послуг не є пільгою. У разі справляння ПДВ за принципом країни призначення оподаткуванню мають підлягати товари і послуги, спожиті всередині країни, отже, частина виробленого в країні валового продукту, що ре­алізується на внутрішньому ринку, а також ввезені на територію краї­ни товари і послуги, тоді як експортовані - оподатковуватимуться у країні призначення, де відбуватиметься їх споживання.

Аналіз підходів, що застосовуються ДПА України до класифікації пільг з податку на прибуток, свідчить, що найбільш предметною, тобто такою, яка дає змогу конкретизувати склад пільг з цього податку, є їх класифікація за призначенням. У структурі пільг з податку на при­буток за призначенням ДПА виділяє такі групи пільг:

пільги, що надаються з метою виправлення фінансового стано­вища збиткових підприємств (зменшення оподатковуваного прибутку на суму балансових збитків, отриманих платником податку у попередніх звітних періодах);

пільги для стабілізації фінансового сектора економіки (форму­вання страхових резервів банківських і небанківських фінансових установ за рахунок збільшення їх валових витрат);

пільги для підтримки окремих галузей економіки;пільги соціального призначення.

У класифікації податкових пільг потребує вирішення питання щодо ідентифікації реструктуризації; списання податкової за­боргованості;  взаємозаліки з бюджетом (наприклад, зарахування суми експортного відшкодування платника з податку на додану вартість в рахунок платежів до бюджету його кредитора).

Як правило, вони не фігурують в переліку форм податкових пільг. Однак за деяки­ми ознаками можуть бути віднесені до них. Зокрема, вони зумовлю­ють пом'якшення податкового тягаря. Таке пом'якшення регламенту­ється правовими нормами.

Аргументами проти їх кваліфікації як по­даткових пільг є те, що:

по-перше, взаємозаліки запроваджуються не законами, а, як правило, постановами Кабінету Міністрів України; списання і реструктуризація податкової заборгованості - спеціальни­ми, а не податковими законами (на кшталт законів "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - під­приємств тракторобудування та комбайнобудування" "Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) плат­ників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських під­приємств").

По-друге, на відміну від загальновизнаних податкових пільг, списання і реструктуризація та взаємозаліки запроваджуються не з метою стимулювання певних процесів, а з метою розв'язання го­стрих проблем, тобто як компромісний, а не стимулюючий засіб.

Враховуючи те, що класифікація податкових пільг призначена на­давати інформацію для їх аналізу, який, у свою чергу, має здійснюва­тися у контексті відповідності системи податкових пільг цілям еконо­мічної політики держави, практичне значення можуть мати такі підхо­ди до класифікації податкових пільг в Україні:

1)      класифікація податкових пільг за призначенням на:

соціальні пільги;

пільги, що сприяють стабілізації підприємств та галузей економіки;

пільги, що сприяють економічному зростанню, у тому числі інноваційно-інвестиційні пільги;

2)      класифікація податкових пільг за обсягом охоплення платни­
ків на:

загальні;

пільги щодо підтримки окремих підприємств та галузей еконо­міки;

пільги щодо підтримки окремих територій та економічних зон;

3)      класифікація пільг з непрямих податків (ПДВ і акцизного збо­ру) на:

стандартні;

прирівняні до стандартних;

нестандартні (специфічні) пільги.

Класифікація податкових пільг за призначенням дає змогу оцінити ефективність державної регулюючої податкової політики, одним із критерієм якої може бути саме узгодженість цілей надання податко­вих пільг з цілями економічної політики держави. При цьому в перс­пективі варто перейти до підготовки щорічних звітів про використан­ня державних субсидій, оцінюючи податкові пільги за призначенням у їх складі як різні форми державної фінансової допомоги підприємс­твам (форми державних витрат).

Класифікація податкових пільг за обсягом охоплення платників допускає виділення найбільш шкідливих - часткових або спеціальних пільг, що надаються окремим категоріям платників, оскільки саме вони мають бути в центрі суспільної уваги як пільги, які мають в першу чергу підлягати перегляду.

Важливість останньої класифікації податкових пільг пов'язана з не­обхідністю адаптації податкового законодавства України до законодавства ЄС. З огляду на це оцінка податкових пільг з ПДВ і акцизного збору у контексті вимог директив Ради ЄС набуває особливого зна­чення.

 

1.2. Податкові пільги в системі інструментів державного регулювання економіки.

В умовах ринкової економіки ефективність діяльності підприємств залежить від тієї системи оподаткування, яка існує в державі. Кінцевий результат виробничої та фінансової діяльності визначається на підставі доходів, які отримані під час виробничої діяльності та загальної суми витрат, серед яких досить велику питому вагу займають податки. Тому існуюча система оподаткування підприємств визначає і кінцеві результати підприємства.

Головною метою податкового регулювання є стимулюючий або стримуючий вплив на ті господарські процеси, які відбуваються в державі. При цьому визначається вимога: податкове регулювання повинно бути економічно доцільним, обґрунтованим та виваженим. По своїй суті – це найбільш мобільний елемент всієї системи  податкового менеджменту та досить ефективний важіль впливу на економічний стан підприємства так і держави в цілому. Головною складовою частиною податкового регулювання є система податкових пільг.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит.

-Звільнення від податку це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб звільнених від сплати певних видів податків.

-Вилучення - це виключення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

-Знижки — це форма податкових пільг, пов'язаних з витратами платника. Податковий кредит — це вид пільги, обєктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів.

На сьогодні податкові пільги вважаються суперечливим інструментом державного регулювання економіки, користуватися яким треба  дуже обережно, так як вони викликають негативні наслідки. Такі як викривлення у розподіл ресурсів, створюючи переваги для одних видів економічної діяльності перед іншими і впливаю­чи тим самим на відносні ціни; призводять до ускладнення податкового законодавства; спричиняють збільшення адміністративних витрат, пов'язаних із контролем за дотриманням податкового законодавства; спричиняють нерівномірний розподіл податкового тягаря і посилюють, таким чином, несправедливість в оподаткуванні; надають  отримувачам пільг незалеж­но від ефективності їх господарської діяльності переваги у кон­курентній боротьбі та спонукають тих суб'єктів господарювання, які позбавлені пільг, шукати інші способи зменшення податко­вих зобов'язань чи ухилятися від податків як єдиного способу покращання своїх конкурентних позицій.

Звідси,сприяють ухиленню від сплати податків; породжують ланцюгову реакцію боротьби інших галузей і суб'єк­тів господарювання за пільги, спонукаючи останніх використовувати наявні ресурси не на підвищення ефективності господарювання, а на лобіювання своїх інтересів в уряді і парламенті з метою отримання податкових пільг;  мають низьку адресність і виходять за межі початкових цілей їх надання.

Але їх вміле використання незважаючи на недоліки, за певних умов можуть бути корисними. Потрібно розуміти для чого саме вони впроваджуються. Пільгами можна вплинути на економічний, матеріальний та фінансовий стан платника податку, соціальний стан громадян, стан охорони навколишнього середовища. Надати їх платнику через особливі заслуги перед державою. Стимулювати розвиток окремих сфер діяльності, окремих галузей, регіонів країни або виробництва. Захистити вітчизняного виробника за рахунок стримування імпорту окремих товарів та ін.

Слід зазначити, що ринкова система не досконала, а тому не може створити умови за якої б усі його учасники функціонували б оптимально з точки зору корисності. Завжди існують галузі чи підприємства які потребують виключень з боку держави для отримання нормального (позитивного) результату. Саме тому найважливішою економічною причиною податкових пільг є такі прогалини на ринку.

На ринку держава не може коригувати економіку лише за допомогою цін, так як наявне виникнення впливу одних економічних суб'єктів на інші виходить за межі добровільних ринкових відносин . Вирівнювання таких порушень є можливим завдяки втручанню держави, наприклад, шляхом розподілу тягаря додаткових витрат суспільства через стягнення відповідних податків або завдяки державній підтримці діяльності, що має пози­тивні зовнішні ефекти, шляхом надання податкових пільг. Завдяки та­кому втручанню відбувається вирівнювання впливу зовнішніх ефектів, оскільки використання вказаних інструментів дає змогу включати додаткові суспільні витрати або додаткові суспільні вигоди від товарів та послуг із зовнішніми ефектами у приватні витрати або, відповідно, у приватну вигоду економічних суб'єктів.

А. Пігу запропонував спеціальне оподатковування підприємств, діяльність яких призводить до негативних зовнішніх ефектів, або надання прямої державної підтримки чи підтримки у вигляді податкових пільг (податкових субсидій) у випадках виникнення пози­тивних зовнішніх ефектів для зменшення виробництва певних товарів і послуг (у випадках негативних зовнішніх ефектів) або його збільшення (у випадках позитивних зовнішніх ефектів) до рівня народногосподарського оптимуму[62, стр 34-36].

Здійснення цілеспрямованих заходів щодо інтерналізації зовнішніх ефектів потребує визначення показника, за допомо­гою якого може бути оцінено обсяг діяльності із зовнішнім ефектом. Надання податкових пільг або прямої державної підтримки пропор­ційно зростанню такого показника сприятиме розвитку підприємств, діяльність яких супроводжується позитивними зовнішніми ефектами.

Реалізація політики надання податкових пільг завжди супроводжується значними економічними ризиками, що обу­мовлені неточністю оцінок відхилень від оптимуму . У разі відсутності точної інформації державне втручання в ринкові умови господарювання негативно впливатиме на використання ресурсів еко­номіки та суспільний добробут. Для цього представники органів державної влади повинні мати у своєму розпорядженні повну інформацію про поточні прогнози й показники попиту та пропозиції на ринках товарів і факторів виробництва.

Звільнення певних товарів від оподаткування ,наприклад, завдяки використанню нульової ставки ПДВ за внутрішніми операціями, означає їх штучне відносне здешевлення. Зниження відносних цін, за інших рівних умов, спричиняє підвищення попиту на ці товари порівняно з попитом на інші, які оподатковуються ПДВ за стандартною ставкою. Отже, диференціація податкових ставок негативно впливає на ринко­вий розподіл ресурсів і, відповідно, на ефективність економіки. Тому теорія оподаткування рекомендує, за змогою, застосовувати широку базу оподаткування і низькі податкові ставки, які б мінімально зміню­вали відносні ціни [69, стр 464].

Недоліком використання податкових пільг при проведенні політики перерозподілу доходів (з метою підтримки низького рівня цін на певні товари та послуги, створення пільгових умов для певних видів економічної діяльності) є недостатня цілеспрямованість дії даних інструментів.

Якщо пільги надаються з метою підвищення реального доходу споживачів (наприклад, пільги на певні товари), то не можна бути впевненими у тому, що споживачами пільгового товару дійсно є особи, для яких ці пільги були призначені.

При наданні таких пільг можуть мати місце два граничних випадки: перший - завдяки пільгам збільшуються доходи тільки споживачів, другий - внаслідок пільг підвищуються доходи лише виробників. Який ефект спостеріга­тиметься насправді, залежатиме від еластичності попиту і пропозиції на ринках відповідних товарів і факторів виробництва. Тому кращим інструментом з точки зору розподілу доходів є адресні субсидії, що надаються не підприємствам, а безпосередньо конкретним особам.

Зміни відносних цін, а отже попиту й пропозиції даного товару, призводять пільги оскільки він стає дешевшим. Зазви­чай, субсидовані ціни спричиняють збільшення попиту на відповідний товар, внаслідок чого вигоду від пільг частково отримують і виробники. Пропозиція то­вару і попит на нього стають вищими, ніж за відсутності пільг. Це при­зводить до перерозподілу обмежених економічних ресурсів у вироб­ництво даного товару. В останньому використовуються фактори, які можна було б продуктивніше використати в інших цілях. Негативний вплив пільг на розподіл ресурсів виявляється особливо чітко, напри­клад, при стимулюванні житлового будівництва. Розподіл ресурсів не викривлюється, якщо попит на даний товар та його пропозиція є аб­солютно нееластичними за ціною.

Неточність у досягненні мети спостерігаються і при наданні податкових пільг певним галузям ,на­приклад, сільському господарству, з метою підтримки виробників то­варів і послуг. Вони перекручують розподіл ресурсів, оскільки ство­рюють стимули для збільшення припливу виробничих факторів у ці галу­зі (або виробничі фактори вивільняються не так швидко). Цільова не­точність полягає у тому, що залежно від умов на окремих ринках частину доходу отримують не лише підприємства галузі, якій надаєть­ся пільга, а й споживачі продукції завдяки нижчим цінам, або пос­тачальники через завищені ціни на ресурси. Дохід лише тоді повністю надходить до пільгових сфер, якщо на ринках збуту продукції існує аб­солютно еластичний попит, а на ринках сировини й напівфабрикатів -досконала еластична пропозиція за ціною.

Держава не може впливати на ринковий попит на продукцію, що виробляється підприємством, від якого зале­жить  збереження робочих місць. Пільги  дають змогу підприємствам покрити частину поточних витрат, тобто з їх допомогою можливе лише короткострокове розв'я­зання даної проблеми.  Слід також звернути увагу на те, що така податкова політика призводить до зміни поведінки економічних суб'єктів, які починають розраховувати не на власні сили, а на підтримку держави. За таких умов досягнення мети збереження робочих місць в довгостроковій перспективі уявляється досить проблематичним.

Пільги можуть зменшувати зацікавленість підприємств у прове­денні адаптаційних заходів, необхідних для збереження або відновлен­ня конкурентоспроможності робочих місць у ринкових умовах. Надаючи пільги уряд демонструє свою готовність до зменшен­ня масштабу загрози втрати робочих місць. Через те у підприємств та їх працівників виникає зацікавленість у використанні ресурсів для здій­снення впливу на прийняття політичних рішень. Політичний вплив стає одним з видів економічної діяльності, яка порівняно із зусиллями щодо поліпшення результатів виробництва є тим ефективнішою, чим більшою є готовність уряду до надання пільг.

Таким чином податкові пільги збільшують суспільний добробут, якщо вони дають змогу виправити дефекти ринку, тобто є інструментом інтерналізації зовніш­ніх ефектів . Такі пільги створюють умови для ефектив­нішого розвитку національної економіки і тому у середньостроковій перспективі сприятимуть збільшенню податкових надходжень до бюджету країни.

Метою політики податкових пільг може бути і перероз­поділ доходів.Хоча вона ефективніше може бути досягнута за допо­могою трансфертів конкретним особам, ніж за допомогою пільг, які, як правило, прив'язані до об'єкта, а не до суб'єкта. Фіскальні наслідки таких пільг є негативними.

Ставлення до податкових пільг представників теорії добро­буту є негативним. Цей висновок ґрунтується на тому, що забезпечен­ня певного рівня податкових надходжень (за умов надання податкових пільг) потребує застосування вищих податкових ставок до платників податків, на які податкові пільги не поширюються. Але таке підвищен­ня податкових ставок призводить до збільшення деформуючого впливу оподаткування на розподіл обмежених ресурсів економіки. Такі викривлення стають причиною зниження ефектив­ності національної економіки, а отже, призводять до негативних фіс­кальних наслідків у середньо- та довгостроковій перспективі.

Стандартні податкові ставки збільшуючись для збереження певного рівня бюджетних надходжень в умовах глобалізації має додаткові нега­тивні наслідки для бюджету країни. В ринкових умовах конкуренції за мобільні фактори виробництва підвищення рівня оподаткування спра­вляє негативний вплив на розвиток економіки, оскільки призводить до відтоку капіталу та відповідного зменшення можливостей інноваційного розвитку країни. Усі ці явища скорочують можливості фінан­сування державних витрат у середньостроковій перспективі.

Незмінним є те , що податкове стимулювання інвестицій, як правило, сприяє розши­ренню їх внутрішнього фінансування. Разом з тим воно має й ряд не­доліків з точки зору перспектив інноваційного розвитку економіки та підвищення її продуктивності, зокрема: породжує стимули до здійснення ланцюга інвестицій і тому може призводити до надмірної капіталізації, тобто непродуктивного витрачання ресурсів економіки; створює зацікавленість підприємств у здійсненні довгострокових, а не короткострокових проектів;  створює більшу зацікавленість у здійсненні інвестицій в "старі" галузі порівняно з інновативними, які на початкових етапах ви­робництва не приносять прибутку.

Важливим негативним фактором політики надання податкових пільг є не лише їх обсяг, а у першу чергу, ступінь вибірковості, тобто диск­римінації різних секторів економіки. Якщо така дискримінація від­повідає різному рівню провалів ринку, то вона є виправданою, якщо ж вона пов'язана з різною активністю зацікавлених груп у діяльності щодо лобіювання податкових пільг, то така активність призводить до викрив­лення розподілу ресурсів економіки (їх перерозподілу у менш ефектив­ні види діяльності) та зниження суспільного добробуту. Тому пільги, які зменшують суспільний добробут, мають бути скасовані навіть у тих ви­падках, коли не існує проблем фінансування державних видатків.

Для впровадження податкових пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати зв'язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс.

1.3.Досвід застосування податкових пільг для стимулювання підприємницької діяльності розвинутих країнах.

Аналіз системи податкових пільг, використовуваних на Заході, представляє великий теоретичний і практичний інтерес. Пільги використаються там стосовно до кожного великого податку, їхня цільова спрямованість залежить від специфіки відповідних податків. По спрямованості можна виділити два основних види податкових пільг - один націлений на загальне стимулювання виробничої й підприємницької діяльності, іншої - на рішення певних соціальних завдань. Пільги першого виду ставляться насамперед до оподаткування прибутку. Пільги другого - поширюються в основному на прямі й непрямі податки, безпосередньо або в остаточному підсумку оплачувані населенням.

Проаналізуємо ті податкові пільги, які спрямовані на стимулювання підприємницької діяльності.[58, стр48] Подібний аналіз має особливе значення для оподаткування прибутку в сучасній Україні - адже широко поширена думка, що система податкових пільг має своєю метою не стільки стимулювати підприємницьку діяльність, скільки уникнути оподатковування. Ця думка опирається на сумний досвід використання у своїх інтересах подібних пільг державними службовцями.

Згадана думка підкріплюється посиланнями на те, що подібні пільги становлять переважну частину всіх податкових пільг, застосовуваних при оподаткуванні прибутку. Проте й у цій групі є пільги, повністю або частково пов'язані з рішенням соціальних завдань (наприклад, що стимулюють відрахування в благодійні фонди). До того ж деякі пільги, націлені в основному на стимулювання певних сфер або напрямків підприємницької діяльності, одночасно сприяють досягненню важливих соціальних цілей (наприклад, пільги, що стимулюють розвиток дрібного підприємництва, допомагають рішенню проблем зайнятості населення).

Тепер у розвинених країнах роль пільг в оподаткуванні прибутку помітно знизилася (відзначимо, що ці посилання явно односторонньо оцінюють значимість і масштаб зазначеного процесу). Тому доцільно розглянути провідні напрямки в сучасному використанні пільг при оподаткуванні прибутку на Заході (з урахуванням змін у цій сфері).

Система оподаткування прибутку в розвинених країнах почала  формуватися в XX в. і прийняла відносно завершені форми після Другої світової війни. Податок на прибуток був установлений в умовах недостачі доходів держбюджету, насамперед у періоди війн, для рішення чисто фіскальних завдань. Саме під час війн податок на прибуток ставав одним з найважливіших джерел доходів федерального бюджету США. Так, в 1917 р. поки США офіційно не вступили в Першу світову війну, сукупна величина прибуткового податку з фізичних осіб і податку на прибуток становила лише 32% податкових доходів федерального бюджету країни. Із вступом у війну ця частка підскочила до 68% в 1918 р. і до 56% в 1919.

До 70-х років подібні пошуки йшли в напрямку сполучення високих податкових ставок на прибуток зі значними пільгами по цьому податку, призначеними для стимулювання вирішальних секторів приватнопідприємницької  виробничої  діяльності (насамперед інвестиційних і науково-дослідних): Однак з 70-х років складається інший теоретичний (а потім і заснований на ньому практичний) підхід до оподаткування прибутку.

Вирішальну роль у цьому зіграли розробки провідного представника теорії "економіки пропозиції" американського економіста А Лаффера, відомі за назвою "кривій Лаффера". У формі гіпотетичній кривій Лаффер виразив парадоксальну на перший погляд ідею про можливості зберегти або навіть збільшити податкові надходження від прибутку за допомогою зниження податкових ставок.

Ідеї А. Лаффера були досить критично сприйняті багатьма західними економістами. Проте з 1982 р. пропозиції Лаффера були прийняті на озброєння спочатку в США адміністрацією президента Рейгана (у рамках податкової реформи 80-х років), потім практично в більшості розвинених країн (зі зменшенням ставок податку на прибуток до 30-40%).

Відповідно з 80-х років у розвинених країнах колишній підхід до оподаткування прибутку - сполучення високих податкових ставок із широкою системою податкових пільг - був замінений сполученням більше низьких податкових ставок з більше помірною системою податкових пільг.

Якщо зниження ставок оподатковування ґрунтувалося на положеннях теорії "економіки пропозиції" і на їхньому практичному успіху в рамках "рейганоміки" у США, то зменшення пільг по податку на прибуток визначалося двома іншими причинами.

Перша із цих причин чисто прагматична: зменшення податкових пільг диктується необхідністю хоча б частково компенсувати втрату податкових бюджетних надходжень, викликану зниженням ставок податку на прибуток. Друга причина пов'язана з посиленням впливу ліберально-монетаристської школи, що рекомендує послабити роль держави в економіці. Відповідно до ліберальної концепції зменшення пільг по оподаткуванню прибутку приводить до зниження державного впливу на розвиток тих або інших секторів економіки за допомогою податкових маневрів; пріоритет у цьому випадку переходить до впливу ринкових чинностей. У теоретичному плані подібна позиція часто зв'язується із втіленням у життя принципу нейтральності оподатковування.

Значення пільг в оподаткуванні прибутку для переважної більшості країн вагомо й у кількісному відношенні. Про це свідчать, зокрема, оцінки японських експертів для деяких провідних країн на початку 90-х років. За цими оцінками, пільги зменшують надходження податку на прибуток у США, Англії, Німеччині і Японії (на 20%, 25, 16 й 4% відповідно). Фактично по всіх країнах, за винятком мабуть Японії, зниження оподаткування прибутку внаслідок податкових пільг досить значно. Особлива ситуація в Японії пояснюється проведенням у країні специфічної політики оподаткування прибутку, що має переважно фіскальну спрямованість (сполучення високої ставки податку на прибуток - близько 50% - з малим обсягом податкових пільг). Негативний вплив подібної спрямованості оподаткування прибутку на підприємницьку діяльність усувається проведенням активної промислової політики.

У цілому пошуки оптимального сполучення фіскальних і виробничо-стимулюючої, функцій у податку на прибуток привели до досить помірного значення податку в загальних податкових доходах майже всіх розвинених країн, особливо в порівнянні з індивідуальним прибутковим податком й основними непрямими податками. Так, по всіх розвинених країнах ОЭСР на початку 90-х років середня частка податку на прибуток у сукупності податкових надходжень становила лише 6.6% (при долі індивідуального прибуткового податку в 31,4% й 28% таких основних непрямих податків, як податок на додану вартість, і податок на продаж).

 З огляду на значення пільг в оподаткуванні прибутку, розглянемо більш докладно характерно таки найважливіших з них. Подібні пільги можна розділити по виконуваним ними функціональним завданням на кілька груп. Сталий характер носять пільги, спрямовані на стимулювання інвестиційної й науково-технічної діяльності підприємців у національних рамках, регіональному масштабі й в окремих сферах (включаючи пільги по закордонних інвестиціях). Роль подібних пільг досить значна. Певні пільги спрямовані на допомогу компаніям у  збереженні стабільності економічного становища (наприклад, пільги по відрахуваннях у резервні фонди компаній, по списанню сумнівних боргових зобов'язань й ін.).

Пільги розрізняються й по способах їхнього здійснення. У всіх розвинених країнах існує, хоча й у різному ступені, така непряма пільга, як прискорена амортизація. З її допомогою розрахункові величини амортизаційних витрат, що віднімають із оподатковуваного прибутку, виявляються вище величини економічно обґрунтованих. При подібному завищенні частина прибутку попадає у витрати виробництва й тим звільняється від податку.

Прямі пільги здійснюються шляхом зменшення оподатковуваного прибутку, зменшення ставок податку, відрахуванням з величини податку, повним звільненням від податку, установленням більше низьких ставок податку на прибуток дрібних підприємців.

Зупинимося докладніше на сучасному використанні методу прискореної амортизації. Базою нарахування амортизації у всіх розвинених країнах служить рівномірне або прямолінійне списання. Відповідно до його загальна первісна вартість (вартість придбання) елементів основного капіталу рівномірно розподіляється на число років їхньої служби. Наприклад, якщо якесь устаткування повинне служити 10 років, по рівномірному методі щороку нараховується амортизація в розмірі 10% первісної вартості цього встаткування. Методи прискореної амортизації націлені на більше швидке списання діючих елементів основного капіталу.У розвинених країнах цей метод, що називають також методом зменшуваного залишку, широко використається. Відповідно до його щорічні амортизаційні відрахування визначаються у вигляді постійного відсотка до залишкової вартості (тобто повний первісної вартості за винятком амортизації) основного капіталу. Цей метод дозволяє домогтися різкого збільшення амортизаційних відрахувань у перші роки запровадження в дію основних фондів (при помітному їхньому зниженні надалі й при незмінному загальному строку амортизаційних списань).

Практика використання методу прискореної амортизації має й помітні риси подібності й серйозні відмінності по окремих країнах, а стосовно до кожної країни - стосовно різних періодів.

Як загальні риси можна відзначити наступне:

а)       методи й норми амортизації, одночасно з передбачуваними термінами служби, у розбивці по вирішальних елементах основного капіталу ретельно розробляються державним законодавством (найчастіше доповнюються інструкціями із вказівкою змін на той або інший період);

б)      амортизація нараховується у двох видах: 1) повністю по рівномірному методі, причому в ряді країн відповідні дані служать і для звіту перед акціонерами; 2) з включенням прискореної амортизації по певним,  вирішеним законом об'єктам. Останні дані включаються у витрати виробництва при визначенні оподатковуваного прибутку й повідомляються податковим органам. Звичайно ці дві групи показників істотно відрізняються - дані, повідомлювані податковим органам, помітно перевищують дані звітів компаній.

Про масштаби можливого вкриття прибутку від податків за допомогою прискореної амортизації свідчать наступні дані по США. У випадку зіставлення величини амортизації з корпоративним прибутком США (за винятком податків, але до виплати дивідендів) обидві ці величини наприкінці 60-х - початку 70-х років були приблизно рівні. В 1984-2004 р. амортизація перевищує прибуток майже вдвічі. Очевидно, що настільки значне перевищення амортизації над прибутком, включаючи й ту частину останньої, котра залишається в розпорядженні корпорацій, відображає "догляд" частини прибутку в неоподатковувану податком амортизацію.

Однак при оцінці обсягів корпоративного прибутку й амортизації треба врахувати одну важливу коригувальну обставину: а саме інфляційний ріст цін у той або інший період. Оскільки амортизаційні списання визначаються від повної первісної вартості, при рівномірному методі встановлена амортизація може виявитися нижче її економічно обґрунтованої величини. У цьому випадку прискорена амортизація, хоча б частково, доводить амортизаційні списання до їх економічно обґрунтованої величини. Податковим виграшем у цьому випадку виступає лише її перевищення над прибутком, перекладної за допомогою прискореної амортизації у витрати виробництва . При високій інфляції цей виграш може бути зовсім незначним або навіть негативним (тобто прибуток, укрита за допомогою прискореної амортизації від податків, виявляється менше податкових втрат від інфляційного подорожчання основних фондів).

Відповідно мотив уведення прискореної амортизації для зменшення оподаткування прибутку може доповнюватися мотивом підвищення амортизаційних відрахувань через подорожчання будинків, споруджень й устаткування. У цілому метод прискореної амортизації при "повзучій" інфляції (кілька відсотків, але не більше 10% росту цін у рік) дає серйозний виграш із погляду зменшення оподатковуваного прибутку. Правда цей ефект значною мірою залежить від особливостей вирахування прискореної амортизації в окремих країнах.

Найважливіша характерна риса використання прискореної амортизації в Німеччині в тім, що цей метод представляє тут вирішальну пільгу при оподаткуванні прибутку. До того ж у Німеччині (крім східних земель) система амортизації відпрацьована краще, ніж у більшості інших країн Заходу.

У Німеччині методи й норми амортизації є об'єктом ретельно розробленого законодавства. Федеральне й земельне Міністерства фінансів публікують понад 90 таблиць, що визначають методи й нормативи опису різних видів основних фондів і докладні інструкції із застосування цих нормативів у галузевому розрізі. Інструкції дають компаніям можливість в індивідуальному порядку, при наявності резонних причин, допускати у своїй практиці деякі відхилення від цих норм.

У якості базового в Німеччина прийнята метод рівномірних списань вартості різних категорій основних фондів. Так, стосовно до виробничих будинків і будов дозволяється щорічна норма амортизаційних списань в 4%, для виробничих машин й устаткування -10; для конторського встаткування - 20, для конторських меблів -10, для комп'ютерів - 20, для автомашини - 20-25% і т.д. Однак, поряд з методом рівномірних списань, німецьке законодавство передбачає можливість прискореної амортизації цих активів по зменшуваному залишку. Особливість використання цього методу полягає в тому, що для полегшення розрахунків використаються більше спрощені варіанти цього методу. Так, для тих же виробничих будинків і споруджень дозволені прискорені норми амортизаційних списань в 10% у перші чотири роки їхньої служби, 5 - у наступні 3 роки служби й по 2.5% в 18 років, що залишилися.

В інших розвинених країнах, особливо країнах ЄС, використання прискореної амортизації нагадує німецький досвід, хоча й у більше обмежених масштабах. Так, у Франції спеціально виділяють ті відносно вузькі групи основних фондів, до яких дозволено застосовувати методи прискореної амортизації. Відносно значної частини основних фондів (будинків і споруджень; устаткування з коротким - до 3 років - терміном служби; більшості транспортних засобів і деяких інших не можна використати методи прискореної амортизації). До тих же основних фондів, до яких дозволено застосовувати подібні методи, на практиці множаться норми амортизації, отриманої рівномірним методом, на коефіцієнт 1.5 - для встаткування, з терміном служби до 3-х років; на 2.0 - для встаткування з терміном служби в 5-6 років і на 2.5 - для встаткування з терміном служби більше 5 років. Для встаткування, придбаного в період з 1 лютого 2000 р. по 31 січня 2001 р., подібні коефіцієнти підвищуються відповідно до 2.5; 3.0 й 3.5.

В Італії прискорена амортизація, що вдвічі перевищує відрахування,  установлені рівномірним методом, застосовується до деяких основних фондів протягом декількох років після їхнього запровадження в дію". У Голландії вирішальну роль грає рівномірний метод розрахунку, а прискорена амортизація застосовується лише для деяких видів основних фондів. При рівномірному методі річні норми амортизації наступні: будинку й спорудження - 1.5-3%, виробниче встаткування - 10-20%, автотранспорт - 25-33.3%, конторське встаткування - 10-20%.

У Норвегії з 2001 р. у вирахуванні амортизації основним є також рівномірний метод. Проте розраховані цим методом щорічні норми амортизації в більшості випадків досить високі. Наприклад, конторське встаткування, включаючи комп'ютери - 30%; автомобільний транспорт - 25, суду - 20, літаки - 12, виробничі будинки й спорудження, а також готелі, ресторани й т.п. - 5%, інші будинки - 2%.

З інших європейських країн використання прискореної амортизації по методу зменшуваного залишку типово для Данії (норма амортизації для машинного встаткування 30%), Іспанії (цей показник - 20%), Ірландії (половинне списання всіх основних фондів у перший рік й 12.5% по методу зменшуваного залишку в наступні роки по машинному встаткуванню), Швейцарії (норма амортизації по будинках і спорудженням - 8%, для машинного встаткування - 30%), Португалії (норма амортизації для машинного встаткування - 31.25 %).

У деяких країнах пільгові форми амортизації використаються для заохочення інвестицій у менш розвинені райони. Так, у Фінляндії прискорені й заохочувальні амортизаційні форми із середини 90-х років застосовують до нових основних фондів у північних і центральних районах країни (наприклад, завищення нормативу списання фондів в 1.5 рази в рік їхнього введення й два наступні роки). Для заохочення суднобудівної промисловості й судноплавства прискорена амортизація використається протягом перших чотирьох років експлуатації судів.

Таким чином, методи прискореної амортизації як непрямої податкової пільги в різному ступені застосовуються в багатьох розвинених країнах. У деяких з них в останні роки використання цих методів трохи зменшилося, що відображає загальну тенденцію до обмеження пільг по податку на прибуток. Однак було б невірно переоцінювати подібні факти. Та ж Норвегія зберегла досить високу норму амортизації по ряду видів основних фондів, особливо машин і транспортного встаткування.

Ще одна особливість при використанні прискореної амортизації в розвинених країнах - це розширення її застосування для стимулювання цих інвестицій, які пов'язані із впровадженням техніки й технології екологічного типу, зі зменшенням споживання енергії, води, із запобіганням від шуму й т.п. У деяких країнах, наприклад у Голландії, для стимулювання подібних інвестицій дозволяється застосовувати до основних фондів, що відповідають даним критеріям, найбільш пільгові амортизаційні методи.

"Крім того, важливою формою податкових пільг в окремих країнах. Заходу служить пряме зменшення оподатковуваного прибутку на повний або частковий обсяг витрат компаній на інвестиційні цілі й на науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи: (НДДКР). Подібні податкові пільги на різні строки й у різних розмірах використовуються. у США, Канаді, Англії; Італії ; Бельгії й деяких інших держав. Своєрідна форма зменшення оподатковуваного прибутку - це виключення з її (частково у вигляді амортизаційних списань) витрат на придбання патентів, ліцензій й інших витрат, пов'язаних з науково-технічним прогресом (наприклад, одноразове списання в амортизацію вартості деяких видів науково-дослідного встаткування).

Так, в Італії до зменшення оподатковуваного прибутку найчастіше використовували в 1998 р. для стимулювання інвестицій, що мають загальнонаціональне значення. В 1998 й 1999 р. підприємництву всіх видів було надане право знижувати оподатковуваний прибуток на 50% інвестицій, що перевищують середній щорічний обсяг інвестицій за попередній п'ятирічний період (з наступним продовженням цієї пільги до 30 квітня 2003р. для всіх видів підприємництва й до 31 грудня 2004 р. - для підприємництва в економічно депресивних районах півдня Італії, а також для малого бізнесу). У Бельгії дозволено вилучати з оподатковуваного прибутку інвестиційні витрати середніх і дрібних підприємств (у розмірі 13.5% від обсягу цих витрат), а також інвестиційні витрати в нововведення, у тому числі в енергозберігаючу технологію . У Нідерландах з 1 січня 2002 р. як податкова пільга дозволена віднімати з оподатковуваного прибутку частина інвестиційних витрат (по певних нормативах залежно від величини інвестицій: приблизно 20-25% для малих обсягів інвестицій і зі східчастим зниженням для більших обсягів інвестицій). З 1 січня 2004 р. у Нідерландах дозволено виключати з оподатковуваного прибутку й частина витрат на НДДКР.

Особливий різновид податкових пільг представляють так називані знижки на виснаження надр, що помітно зменшують оподатковуваний прибуток для ряду галузей видобувної промисловості. Подібна податкова пільга зіграла важливу роль у розвитку видобувної промисловості США. Діє вона й нині; про її значення говорить хоча б те, що по своїх розмірах вона може досягати 50% корпоративного податку. Деякі західноєвропейські країни запозичили досвід використання зазначеної знижки для розвитку окремих галузей, своєї видобувної промисловості. Так, у Франції компанії по видобутку нафти, природного газу й твердих мінералів мають право виключати з оподатковуваної; прибутку знижку на виснаження надр, що утворить особливий резервний фонд. Щорічний обсяг знижки, для нафти й, газу не повинен перевищувати 23.5% продажів, або 50% чистого доходу від таких продажів; по твердих мінералах відповідно - 15 й 50%. Знижка обумовлена вимогою реінвестувати отримані кошти в ці ж галузі протягом двох років (нафта й газ) або 5 років (тверді мінерали).

Для зменшення оподатковуваного прибутку часто використаються й податкові пільги, спрямовані на збереження економічних позицій компаній (наприклад, у вигляді звільнення від корпоративного податку відрахувань у резервний й інші фонди компанії, на покриття сумнівних і безнадійних боргів і збитків, включаючи втрати від забезпечення товарних запасів й ін.).

Друга по масштабах форма застосовуваних податкових пільг - зменшення самого податку на прибуток на величину цих пільг. Подібна форма звичайно називається податковим кредитом. Пільги у вигляді податкового кредиту як і раніше широко використаються в розвинених країнах стосовно до інвестиційних витрат підприємництва на НДДКР, щодо деяких інших витрат (наприклад, податки, сплачені за кордоном). Звичайно в розвинених країнах використовують декілька видів податкових кредитів.

Найпоширеніший серед них так званий інвестиційний кредит, тобто відрахування з податку на прибуток певної частини інвестиційних витрат компаній, щоправда, тепер його використання в ряді країн зменшилося.

Один з напрямків політики інвестиційного кредиту у Франції - стимулювання з його допомогою розвитку певних регіонів. Наприклад, у менш розвинених північних районах нові компанії протягом трьох років після свого створення одержують податковий кредит у розмірі 22% здійснених ними інвестицій . Інвестиційний кредит (разом з повним звільненням від податків) у періоди депресії використається для стимулювання створення нових компаній у регіонах Франції, а також на Корсиці й у заморських департаментах (Мартиника, Реюньон й ін.).

В Італії визначальним напрямком політики інвестиційного кредиту (поряд з повним звільненням від податку) є стимулювання економічного розвитку щодо відсталих південних районів. Із цією метою знову виникаючі тут компанії одержують податкові пільги. Для стимулювання росту зайнятості в 1999-2003 р. використався також податковий кредит - 25% доходу нових зайнятих. Установлені в 2001 р. правила в Іспанії дозволяють виключати з корпоративного податку 5% інвестицій у нові основні фонди, що мають термін служби не менш п'яти років. Більший обсяг цього кредиту дозволений для закордонних інвестицій (до 25%)

Існує ще одна форма податкового кредиту, спрямована на підтримку й стимулювання наукових розробок і нововведень, що також досить широко поширена в ряді розвинених країн (наприклад, у Канаді, Франції, Італії й ін.). Так, у Франції в 1998-2004 р. дозволялося зменшувати корпоративний податок на 50% різниці між витратами на НДДКР поточного року й середніх витрат на НДДКР протягом двох попереднього років (причому, для поточного року податок коректувався з урахуванням інфляції). Податковий кредит в Італії використається для стимулювання інвестицій. В Іспанії діють постійні податкові кредити в розмірі 20% витрат на НДДКР.

Одночасно з податковими пільгами й у сполученні з ними в багатьох країнах прибігають до повного звільнення від податків як без вказівки, так і із установленням строків так званих податкових канікул. У Франції, наприклад, компанії можуть утворювати тимчасово вільні від податків резерви для закордонних інвестицій. Повне звільнення від податків у сполученні з податковими кредитами використається у Франції для стимулювання нового підприємництва. В Італії нові підприємства, що виникли в деяких відсталих регіонах після 29 березня 1996 р., звільнені від корпоративного й місцевого податків на підприємницький доход протягом наступних 10 років (із частковим зменшенням цієї пільги після 31 грудня 2003 р.).

У Фінляндії до періодичного звільнення від податку, поряд з інвестиційним кредитом, прибігають для стимулювання суднобудування, судноплавства. У Бельгії десятилітнє звільнення від податку (правда, не завжди повне) спрямовано на стимулювання розвитку малих венчурних фірм. Крім того, існує десятилітнє звільнення від корпоративного податку тих компаній, які домагаються росту продуктивності праці при одночасному збільшенні зайнятості й використанні виробничих потужностей.

Ще одна податкова пільга - зменшені ставки податку на п


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)