Contribution to International Economy

АУДИТ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УДСО ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ОХОРОНИ ПРИ ГУМВС УКРАЇНИ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ

ВСТУП

Державна служба охорони при МВС України – спеціалізована структура, яка з 1952 року на високому професійному рівні забезпечує надійний захист майнових інтересів і життя громадян України. ДСО надає повний комплекс охоронних послуг. Під охороною ДСО – майже 95 тис. об’єктів і понад 92,5 тис. помешкань громадян. Під захистом Служби квартири, офіси, магазини, великі торгівельні центри, важливі стратегічні об’єкти, дачні будинки тощо. В арсеналі ДСО найновітніша техніка, сучасна зброя, швидкісні авто – все, що допомагає її співробітникам ще ефективніше пильнувати спокій та добробут співвітчизників.

Безпосередньо та за участю працівників ДСО щороку припиняються понад 80 тис. злочинів. З метою більш активної участі громадян у попередженні злочинів і правопорушень, надання їм можливості негайно викликати міліцію підрозділами ДСО оснащено кнопками тривожної сигналізації та відповідними інформаційними написами 3085 місць термінового виклику. Для організації дистанційного контролю за оперативною обстановкою в місцях масового перебування громадян установлено 604 системи відеоспостереження. З метою вдосконалення порядку реагування на повідомлення про злочини та інші правопорушення в місті Києв на базі підрозділів ДСО створені центри оперативного управління силами та засобами.

З урахуванням великої кількості автотранспорту, що спричиняють значні автомобільні ”пробки”, при Центрі оперативного управління в місті Києві створений мотоциклетний спеціальний підрозділ охорони швидкого реагування ”Титан-М”, призначений для відпрацювання повідомлень про злочини і правопорушення, у тому числі спрацювання технічних засобів охорони, з об’єктів, які охороняються за договорами у територіально визначених зонах відповідальності.

У рамках співпраці з недержавними сектором охорони наказом МВС України від 29.03.2007 № 96 створено Координаційну раду МВС України із взаємодії органів внутрішніх справ з охоронними підприємствами, їх об’єднаннями та службами безпеки суб’єктів господарювання. З метою законодавчого врегулювання охоронної діяльності підготовлено новий проект Закону України ”Про охоронну діяльність”, який вже опрацьовано Координаційною радою МВС України та проведено юридичну експертизу в Державному науково-дослідному інституті МВС України. 24 жовтня 2007 року постановою Кабінету Міністрів України № 1251 унесені зміни до Положення про Державну службу охорони, зокрема визначено правовий статус підрозділів ДСО як державних установ, що проводять некомерційну господарську діяльність, а групам затримання та Службі інкасації ДСО надано статус спеціальних підрозділів.

 Прагнучи досконалості, ДСО взяла курс на максимальну доступність для українців як в інформаційному, так і в ціновому сенсі. Усі зміни, що відбуваються та відбуватимуться надалі в Службі, спрямовані саме на це. ДСО прагне стати ближче для замовника, знаходячи варіанти здешевлення послуг та поліпшення сервісу.

 

 Так, в червні відкрито Консультаційно-сервісний центр «Титан». У ньому створені всі умови для отримання замовником повної інформації в галузі охорони та безпеки – від порад фахівців,  вибору охоронної техніки за наявними зразками до індивідуального визначення прийнятного співвідношення ціна-якість та виклику інженерів на об’єкт в зручний для клієнта час.

 

Розділ 1. Теоретичні основи аудиту операційної діяльності підприємства

Операційна діяльність підприємства як об'єкту аудиту

Ринкові умови господарювання потребують постійного підвищення ефективності операційної діяльності підприємства, що в свою чергу висуває необхідність корегування теоретично-правових основ такої діяльності.

Теоретичні аспекти оперативної діяльності підприємств в умовах ринку визначені провідними вітчизняними та зарубіжними вченими, такими як: А.М.Поддєрьогін, В.М.Федосов, Л.А.Лахтіонова, М.І.Баканов, А.Д.Шеремет, Т.В Савицька та ін. Але сучасний стан національної економіки висуває нові вимоги щодо обґрунтування теоретично-правових аспектів оперативної діяльності підприємств в Україні.

Саме тому, метою даної курсової роботи є теоретичне обґрунтування особливостей оперативної діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання та визначення механізмів підвищення її ефективності.

Значний вклад в теорію та методологію фінансової діяльності внесли Білик Л.Д., Буряк Л.Д., Нам Г.Г., Бланк І.А., Василик О.Д., Зарєчнєв А.М., Ковальов Т., Коробов М.Я., Мец В.О., Павловська О.В., Поддєрьогін А.М., Сухорукова Т., Терещенко О.О. та інші українські та зарубіжні науковці. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених, слід відзначити, що проблема пошуку нових шляхів удосконалення оперативної діяльності підприємства в умовах стрімких ринкових перетворень потребує подальшого науково-практичного дослідження. В значній мірі це зумовлено трансформаційними процесами в Україні, на направленими на досягнення міжнародних стандартів економічної діяльності. Це зумовило вибір теми курсової роботи, її актуальність, цільову спрямованість і структуру. Метою курсової роботи є науково-прикладне обґрунтування шляхів удосконалення фінансової діяльності підприємства в ринкових умовах.

Об’єктом дослідження є процес організації і методології оперативної діяльності суб’єкта господарювання.

Предметом дослідження є теоретичні та організаційно-методологічні питання побудови оперативної діяльності на підприємстві та шляхи його удосконалення.

З метою реалізації поставлених у курсовій роботі завдань було використано методи діалектичного пізнання при вивченні теоретичних аспектів оперативної діяльності підприємства в ринкових умовах. На етапі наукового спостереження, збору, вимірювання, оформлення, реєстрації, систематизації, групування, і обробки інформації для проведення досліджень був використаний індуктивний метод, а у процесі теоретичного осмислення проблеми – дедуктивний.

 

Огляд спеціальної літератури з питань аудиту операційної діяльності підприємства

При вивченні правових норм, які регулюють операційну діяльність підприємств, потрібно виходити з того, що ця діяльність відбувається в умовах певного правового простору, створеного у державі, найконцентрованіший вираз якого відбитий у Конституції України, що є важливим джерелом фінансового права.

Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи – суб’єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом України юридичними особами визначаються  організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб’єктам – юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела та розміщення фінансових ресурсів підприємств, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням.

Нормативне забезпечення діяльності юридичних осіб у підприємницькій сфері, напрацьоване в Україні за останнє десятиліття, створює умови для ефективної роботи підприємств.

Правові засади фінансово-господарської діяльності  підприємств, створених на території нашої держави, регламентує Господарський кодекс. Він визначає загальні умови здійснення операційною діяльністю підприємства, визначає підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України, самостійний господарюючий суб’єкт, що має права юридичної особи і здійснює будь - які види виробничої, науково-дослідницької та комерційної діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям що передбачені статутом підприємства.

Вищезгаданим законом регламентуються види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, права і обов’язки господарюючих суб’єктів, порядок їх взаємовідносин з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління. Важливе значення даного законодавчого акту полягає у створенні рівних правових умов діяльності підприємств різних форм власності, забезпеченні їх господарської самостійності.

  Чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визначаючи одержання прибутку як головного стимулюючого фактора організації та функціонування підприємства.

Прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ст.142 Господарського кодексу). П.4 ст.142 передбачає вплив держави на вибір суб’єктами господарювання напрямків та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції.

Стаття 44 Господарського кодексу визначає принципи підприємницької діяльності, одним з яких є вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та обов’язкових платежів, передбачених законом.

Господарський кодекс регламентує порядок створення державним комерційним підприємством за рахунок прибутку (доходу) спеціальних (цільових) фондів, призначених для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю (ст.75 п.5). Стаття 240 цього Кодексу визначає випадки вилучення прибутку, одержаного суб’єктом господарювання, і перелік порушень, за які до суб’єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а стаття 253 регламентує порядок  стягнення незаконно одержаного прибутку (доходу). Конституційні засади фінансової політики держави у сфері оподаткування знаходять конкретний прояв у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають закони України „Про систему оподаткування”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про податок на додану вартість”. Підприємство як суб’єкт фінансових правовідносин на підставі Закону України „Про систему оподаткування” має певне коло юридичних прав та обов’язків. Так, підприємство зобов’язане:

1)    вести бухгалтерський та податковий облік, складати фінансову звітність, відповідно до національних стандартів та забезпечувати її збереження в термін, встановлений чинним законодавством;

2)    подавати у державні податкові органи декларації та іншу документацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків та інших обов’язкових платежів;

3)    сплачувати належні суми податків та інших обов’язкових платежів у встановлений законодавством термін;

4)    допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для отримання прибутку, а також для перевірок із питань обчислення та сплати податків.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначає суб’єкт оподаткування (ст.2) , об’єкт оподаткування (ст.3), ставки податку на прибуток (ст. 10 п.1), порядок нарахування і строки сплати податку (ст. 16). Стаття 20 цього Закону регламентує відповідальність платників податків за порушення чинного законодавства. Закон передбачає і надання пільг при оподаткуванні прибутку підприємств (ст.7 п.7.13).

Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність”, прийнятий Верховною Радою України 1 червня 1999 року, визначає правові засади регулювання організацій, ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні. Метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання повної правдивої інформації про фінансовий стан та діяльність підприємства користувачам для прийняття рішень.

Оскільки операційна діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партнерами, а природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Серед них закони України „Про власність”, „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про заставу”, „Про оренду державного майна”.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками що до оплати праці регламентуються Законом України “Про оплату праці”. Закон визначає економічні, правові і організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору.

Діяльність вітчизняних підприємств поряд із даними нормативними документами регулюється Законом України ”Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. Даний  закон  вводить  основні  терміни  і  положення,  визначає  суб’єкти  зовнішньоекономічної  діяльності  в  Україні,  встановлює  форми  зовнішньоекономічних  угод  і  договорів. У розрахунках  із  зарубіжними  партнерами  застосовуються  контрактні  ціни,  що  формуються  відповідно  до  умов  і  цін  світового  ринку. Особливості  та  сфера  застосування  державного  регулювання  цін  регламентується  Законом  України   “Про  ціни  і  ціноутворення”. Порядок  використання  іноземної  валюти  визначається  валютним  законодавством  України.

Крім державного правового регулювання, діяльність будь-якого підприємства підлягає впливу ринкового і внутрішнього регулювання. Ринковий механізм полягає в наступному: попит і пропозиція товарів на споживчому ринку формують рівень цін на них; визначають можливість опанування нової ринкової ніші або розширення обсягу діяльності в рамках обраного сегмента ринку; дозволяють формувати нову систему господарських зв'язків з постачальниками товарів.  Суть же внутрішнього регулювання полягає в його формуванні в рамках самого підприємства, відповідно регламентуючи ті чи інші оперативні управлінські рішення. Так, ряд аспектів господарської діяльності може регламентуватися вимогами статуту підприємства. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система цільових показників, внутрішніх нормативів і вимог.

Важливою передумовою успішного функціонування підприємства в сучасних ринкових умовах є інформаційне забезпечення, спрямоване на збір повної і якісної інформації, необхідної для підготування обгрунтованих управлінських рішень по всіх основних аспектах діяльності підприємства.

Одержати достовірну інформацію можна шляхом проведення комплексних досліджень використовуючи як внутрішні, так і зовнішні  джерела.

До числа внутрішніх джерел відносяться статистична і бухгалтерська звітність підприємства, дані оперативного обліку результатів комерційної діяльності. Так  метою  складання  „Звіту  про  фінансові  результати  підприємства”  є  представлення  користувачам  повної, правдивої  інформації  про  доходи,  витрати,  прибутки  та  збитки  від  діяльності  підприємства  за  звітний  період.  

 У наступних формах фінансової звітності таких як “Баланс”, “Звіт про рух грошових коштів”, ”Звіт про власний капітал” відображається інформація про необоротні та оборотні активи підприємства, стан власного капіталу, існування поточних та довгострокових зобов’язаннь, фінансові результати від операційної діяльності підприємства, а також рух коштів у результаті діяльності підприємств. У такий спосіб можна одержати інформацію про хід реалізації товарів, про товарні запаси, хід закупівель, виконання договірних зобов'язань постачальниками. В якості зовнішніх джерел комерційної інформації використовують дані державної статистики, періодичної преси, а також інформацію, отриману при спеціальних дослідженнях. Використовуючи цю інформацію, можна виявити тенденції розвитку товарообігу, особливості попиту населення на відповідні товари і виробити стратегію подальшого розвитку підприємства, що забезпечить ефективність його фінансової діяльності.

Отже, як бачимо на сьогодні в Україні діє велика кількість законів, постанов, указів, положень, які регулюють діяльність господарюючих суб’єктів

Основними нормативними документами, які регулюють операційну діяльність підприємства в Україні, є Господарський кодекс; закони «Про господарські товариства», «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про обмеження та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про банкрутство» та інші.

Господарський кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно та організаційної форми підприємства. Він спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність при здійсненні фінансово-господарської діяльності в ринкових умовах, регулює їх відносини з іншими підприємствами та організаціями, органами державної влади та державного правління на всіх рівнях.

Закон про господарські товариства визначає правила їх створення і діяльності, права і обов’язки їх учасників та засновників.

Підприємство сьогодні самостійно визначає зміст своєї поточної і перспективної діяльності, виходячи з попиту на вироблювану продукцію, виконувані роботи, послуги та необхідності забезпечення його виробничого і соціального розвитку, підвищення доходів. Основу планів підприємств складають державні замовлення та угоди укладені із споживачами продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних та енергетичних ресурсів.

Основу державного регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств складає податкове регулювання. Загальні принципи побудови податкової системи визначені в законі «Про систему оподаткування». Система оподаткування – це сукупність податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів та внесків до державних цільових фондів, які сплачуються у встановленому порядку. Всі податки і збори, сплачувані підприємствами, поділяються на загальнодержавні і місцеві. До загальнодержавних відносяться: податок на прибуток; податок на додану вартість; акцизний збір; плата за землю; податок на нерухоме майно; податок з власників транспортних засобів; мито; збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування; збір на обов’язкове соціальне страхування; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; державне мито; інші збори.

До місцевих податків і зборів відносяться: комунальних податок; податок на рекламу; збір за право використання місцевої символіки; збір за паркову автотранспорту; збір за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що слідує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за право проведення кіно-  і телезйомок; курортний збір та ін.

Порядок обчислення кожного податку та умови його сплати регламентуються відповідним законом держави Серед них найважливішими є закони «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість». Саме ці два податки формують основну частину надходжень до бюджетів.

При дослідженні операцій за доходами і фінансовими результатами слід керу­ватися:

П(с)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

П(с)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

П(с)БО 15 "Дохід";

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку акти­вів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і органі­зацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30 листопа­да 1999р. № 291.

 

 

1.3. Інформаційне забезпечення аудиту операційної діяльності підприємства

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

балансу (форма № 1);

звіту про фінансові результати (форма № 2);

звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

звіту про власний капітал (форма № 4);

дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "ноу-хау". Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних. Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

мету фінансових звітів;

їх склад;

звітний період;

якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:

баланс;

звіт про фінансові результати;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю. Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 25. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;

оцінка статті може бути достовірно визначена.

 

РОЗДІЛ 2. Організація та методика аудиту операційної діяльності підприємства

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства УДСО Державна служба охорони при ГУМВС України Київської області

УДСО Державна служба охорони при ГУМВС України Київської області створено з метою  отримання прибутку від операційної діяльності.

Основними завданнями Державної служби охорони є:

здійснення за договорами заходів охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів (обмежені території, будівлі та споруди тощо), вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезення цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки громадян;

розроблення основних вимог до захисту об'єктів та громадян від злочинних посягань, типових договорів і вимог до інженерно-технічного укріплення та захисту об'єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі - технічні засоби охоронного призначення), а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій;

участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).

Юридична адреса підприємства: 01033, м. Київ, вул. Гайдара, 8

Код ЄДРПОУ: 08596914

Основні види діяльності за КВЕД :

75 – управління

75.24 – охорона та забезпечення громадянського порядку та безпеки

 

 

Бухгалтерський облік в товаристві ведеться в відповідності з прийнятою обліковою політикою підприємства згідно Наказу підприємства "Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику" № 1 від 01. 01.2009 р із застосуванням методу подвійного запису господарських операцій згідно діючого на той період законодавства,  та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 99б-ХІV від 16.07.99 р.

Дохід  від реалізації послуг за 2008 рік склав 7275,6 тис. грн. , що в порівнянні з 2007 р. збільштвся на 3315,3 тис. грн., а в порівнянні з 2006 р. тільки на 699,5 тис, грн..

Із Звітів про фінансові результати за 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік ми бачимо, як змінюється стан доходу від реалізації послуг, собівартість реалізованих послуг, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати та податок на прибуток за цей період.

 

 

 

Показники

 

 

 

2006

 

 

 

2007

 

 

 

2008

Абсолютне відхилення тис. грн.. (+, -)

2007

до

 2006

2008

до

2007

Дохід від надання послуг

6576,1

3960,3

7275,6

-2651,8

+699,5

Собівартість реалізованих послуг

5044,6

2959,9

5725,6

-2084,7

+681,0

Адміністративні витрати

182,7

195,6

182,0

+12,9

-0,7

Витрати на збут

70,3

51,1

82,0

-19,2

+30,9

Інші операційні витрати

123,9

45,7

43,4

-78,2

-2,3

Чистий прибуток

49,6

40,3

8,4

9,3

-31,9

 

В Додатку 8 ми спостерігаємо динаміку показників господарської діяльності УДСО при ГУМВС України в Київській області за 2005-2008 роки і бачимо, що найбільший дохід від продажу товарів, робіт, послуг був у найбільший у 2008 році і склав 7275,6 тис. грн.., чистий прибуток найбільший у 2006 році і склав 49,6 тис. грн.. 

На сьогоднішній день у зв’язку із світовою фінансовою кризою обсяги робіт зменшилися не тільки на цьому підприємстві.

 


Планування аудиту операційної діяльності

Однією з найважливіших вимог до сучасного аудиту є його обов’язкове планування, яке забазпечує своєчасне і ефективне виконання робіт. Планування аудиторських робіт допомогає звернути необхідну увагу аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найбільш ретельно. Як відомо, воно допомогає належним чином організувати свою роботу, та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій. Характер планування в значній ступені залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Найважливіша складова частина планування аудиту - отримання аудитором уявлення про стан справ на підприємстві. Усвідомлення аудитором цього питання допоможе йому визначити події, операції та заходи, які могли суттєво вплинути на звітність підприємства і зменшити загальну ризику в аудиті. Загальний ризик в аудиті - це небезпека того, що аудитор допустить неправильний висновок по виконаних ним аудиторських процедурах, іншими словами, по невірно підготовленій звітності буде представлено аудиторський висновок без зауважень. Аудитор обговорює з керівництвом та фахівцями підприємства елементи загального аудиторського плану і аудиторські процедури для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом роботи фахівців підприємства.

У процесі планування створюються два основних документи: загальний план і програма перевірки. План, як правило, складається з переліку робіт на основних етапах аудиту, а програма містить конкретні завдання і процедури перевірки кожного циклу господарських операцій, рахунки бухгалтерського обліку.

Під час планування необхідно брати таку інформацію:

умови конкретного договору (строки, порядок звітування перед клієнтом і т. д.);

останні нормативні документи, що регулюють здійснення аудиту;

визначені найбільш важливі питання аудиту;

рівень довіри до системи внутрішнього контролю;

зміст облікової політики замовника та її зміни;

розрахований чи просто оцінений рівень суттєвості ( допустимої помилки);

умови, що потребують особливої ретельності ( наявність пов’язаних сторін, можливість зловживань, судова справа тощо);

необхідність залучення експертів, співпраці з іншими аудиторами та можливості залучення працівників замовника;

зміст і обсяг необхідних аудиторських свідчень.

Зміст планів (додаток 1) повинен враховувати існуючі вимоги стандартів і передбачати:

Ознайомлення з діяльністю замовника, аналіз поточних економічних умов ( зовнішніх і внутрішніх);

Отримання знань про облікову систему, політику і процедури внутрішнього контролю;

Визначення змісту, часу і обсягу здійснення процедур аудиту;

Координацію і контроль виконуваних робіт.

Аудитор розробляє і документально оформлює загальний план аудиту, визначає в ньому суттєвість помилок, а потім здійснює аудит, керуючись цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість, керуючись ним, підготувати програму аудиту, в свою чергу, програма аудиту і її зміст та розмір значно залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, яке перевіряється, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики та техніки, яку використовує аудитор під час перевірки. Під час розробки загального плану аудиту аудитор аналізує наступні питання, тобто розуміння аудитором стану справ на підприємстві:

- головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;

- найважливіших характеристик підприємства, процесу діяльності, фінансового стану а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після дати попереднього аудиту;

- розподілу зобов'язань між керівництвом підприємства.

А також розуміння аудитором обліку і системи внутрішнього контролю:

- методології і принципів бухгалтерського обліку, які застосовувались бухгалтерією підприємства;

- можливого ефекту від змін в обліковій політиці чи термінології в аудиті;

- освіченості аудитора в питаннях бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором в тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах.

Таким чином, планування аудиту фактично розпочинається на етапі вибору замовника чи вирішенні питання щодо продовження співпраці. Його часто ще називають попереднім плануванням.

Після укладення договору розпочинаються роботи першого рівня планування. Призначаються конкретні виконавці, хоча попередньо аудитор оцінює можливості проведення робіт і визначені замовником терміни з врахуванням професійного рівня свого персоналу, його зайнятості у інших перевірках. Також під час укладання договору вирішується необхідність залучення експертів з окремих питань чи помічників аудитора.

Як правило, західні фірми призначають для аудиту групу у складі керівника, старшого аудитора, помічників аудитора (асистентів) та визначають партнерів, один з яких контролюватиме якість виконання робіт.

Отже, під час призначення виконавців слід враховувати:

кількісний склад;

якісний склад;

терміни і види робіт.

На цьому етапі також готується попередній бюджет витрат часу (додаток 2). Для його розрахунку приймаються до уваги попередня оцінка властивого ризику контролю, рівня суттєвості, попередній досвід та основні види робіт, що підлягають виконанню. До ризиків контролю і рівня суттєвості відносять:

- оцінка аудитором ризиків контролю - це ефективність системи внутрішньогосподарського контролю підприємства, а саме її спроможності попереджувати і виявляти помилки на підприємстві, та оцінка розміру особистої ризики невиявлення суттєвих помилок в звітності підприємства, яка існує під час проведення аудитором аудиторських процедур, та визначення на підставі цього найважливіших напрямків аудиту;

- визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту по кожному виду операцій;

- ймовірність існування суттєвих помилок в обліку, яка оцінюється аудитором з огляду на попередній період перевірки і знайдені ним раніш помилки;
- визначення складних бухгалтерських операцій, включаючи ті, які робилися з використанням суб'єктивного судження бухгалтера (нарахування резервів і таке подібне).

Перший рівень планування здійснюється після закінчення першого кварталу; а другий етап планування традиційно розпочинається після здачі звітності за другий квартал. На підставі аналізу вносяться зміни у попередній бюджет часу, уточнюється загальний план і аудитор приступає до складання програми аудиту ( або використовує стандартну програму) для проміжних процедур, які доцільно виконувати до закінчення звітного року.

Програма аудиту – це документ, що містить: завдання аудиту для конкретного об’єкту ( системи контролю певних господарських операцій, залишків на рахунках бухгалтерського обліку, циклу господарських операцій тощо); процедури, необхідні для виконання поставлених завдань; обсяги і терміни їх виконання. В програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. В аудиторську програму включається також перелік об'єктів аудиту по його напрямках, а також час, який необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру. Преференційні стандарти вимагають, щоб програма була достатньо детальною і могла бути використана як інструкція для асистентів та контролю правильності виконаних робіт.

Для підвищення якості планування, скорочення витрат часу, як правило, використовують заздалегідь розроблені стандартні програми перевірки, які аудитор повинен уважно відкоригувати з врахуванням особливостей їх застосування в умовах конкретного підприємства, оцінки системи внутрішнього контролю. Зміни у план і програму можуть вноситись навіть під час здійснення процедур підтвердження. Усі зміни обов’язково документуються з висвітленням причин.

Відразу після закінчення звітного року аудитор, як правило, проводить тести “ відсічення”, перевіряючи правильність віднесення господарських операцій до звітного періоду.

Узагальнення результатів планування аудиту оформлюється меморандумом ( доповідною запискою), у якому розглядаються наступні питання:
короткий огляд напрямків діяльності замовника з виділенням основних партнерів ( постачальників, замовників, банків тощо);

оцінка властивого ризику у галузі і безпосередньо на підприємстві;

оцінка ефективності внутрішнього контролю та ризику контролю;

проблеми пов’язані з нетиповими господарськими операціями;

призначення аудиторської групи, графік виконання робіт, використання внутрішніх аудиторів, комп’ютерів у процесі аудиту;

загальні терміни виконання аудиту, строки зустрічей з керівництвом замовника, дата завершення аудиту.

Меморандум розглядається контролюючим партнером, відділом(чи особою) контролю якості аудиту, обговорюється з партнером, відповідальним за аудит, менеджером. Після внесення необхідних коригувань план і програма приймаються до прийняття.


Оцінка системи внутрішнього контролю операційної діяльності

Система внутрішнього контролю є важливим елементом загальної структури управління підприємства. Вона дозволяє керівництву шляхом здійснення нагляду, перевірок і стеження за його фінансово-господарською діяльністю переконатись, що остання проходить у відповідності до розробленої стратегії розвитку, прийнятої керівництвом маркетингової політики, інструкцій, інших нормативних документів та вимог діючого законодавства. Мета внутрішнього контролю полягає у своєчасному виявленні та запобіганні невиправданим відхиленням, які перешкоджають раціональному використанню майна та коштів товариства, ідентифікації і усуненні „слабких місць” в системі управління, пошуку шляхів оптимізації господарських рішень структурними підрозділами та на рівні підприємства в цілому, оцінці виконання управлінських рішень тощо.

Внутрішній аудит передбачає попередній контроль на стадії розгляду первинних документів, під час візування договорів, наказів, кошторисів. У такому разі внутрішній аудит претендує на роль профілактичного заходу. Поточний контроль здійснюється під час реєстрації господарських операцій та інвентаризації. Наступний контроль проводиться на стадії узагальнення й аналізу облікової і звітної інформації. Таким чином, внутрішній аудит є системним і строго документальним, безперервним, універсальним (суцільним) заходом. Орієнтовні основні методологічні положення щодо організації внутрішнього аудиту полягають у тому, що насамперед слід укомплектувати штат внутрішніх аудиторів, відтак оптимально розподілити контрольні функції, виробити методичні вказівки з питань внутрішнього аудиту. На підприємстві складаються графіки здавання звітів матеріально відповідальними особами, а також графіки передачі документів на автоматизовану обробку.

Не менш важливо розроблений план проведення інвентаризацій грошових коштів, матеріальних цінностей, розрахунків. При цьому пріоритетне значення надається плану проведення річної інвентаризації всіх статей балансу (як правило, станом на 1 жовтня відповідного року). Внутрішньому аудиту доцільно забезпечена співпраця з юрисконсультом з питань дотримання законів, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, Плану рахунків та Інструкції про його застосування, Інструкції з інвентаризації, Положення про ведення касових операцій тощо. Основні функції внутрішнього аудиту: контроль за правильністю оформлення, приймання і відпуску матеріальних цінностей, оприбуткування, видачі й перерахування грошових коштів, створення і витрачання власного капіталу; контроль за дотриманням правил штатно-фінансової дисципліни, правильним створенням і розподілом прибутків. Перелік контрольних функцій внутрішнього аудиту оформлений наказом керівника підприємства. У ньому  передбачене своєчасне й кваліфіковане проведення перевірки з метою прогнозування господарських ситуацій, які призводять до порушення нормативних актів, що дає можливість своєчасно вжити заходи для попередження (профілактики) правопорушень. За допомогою поточного контролю здійснюються вибіркові перевірки правильності господарських операцій разом із суцільними перевірками каси, банку, розрахунків з підзвітними особами, списання матеріалів на витрати, забезпечення фінансових результатів, реагування на виявлені порушення.

Структура внутрішнього аудиту підприємства включає три елементи: умови проведення аудиту, систему бухгалтерського обліку і процедури аудиту. Кожний елемент розуміють як наявність правил, процедур, методики і документації, розроблених для захисту своїх коштів, отримання надійної інформації з фінансів, підвищення ефективності роботи і дотримання відповідних вимог. У поєднанні всі перераховані елементи структури внутрішнього контролю забезпечують підприємству зниження небажаного ризику ділової і фінансової діяльності, а також ризик помилок у бухгалтерському обліку.

Внутрішній аудит здійснюється або на основі рішення органів управління фірми, або відповідно до порядку, встановленого законодавством.

Внутрішній аудит є складовою внутрішнього контролю і здійснюється за рішенням органів управління фірми для контролю й аналізу господарської діяльності.

Головна мета внутрішнього аудитора — визначити, чи має фінансова звітність підприємства суттєві перекручення.

Термін "Внутрішній аудит" означає діяльність внутрішньої аудиторської служби (або служби внутрішніх ревізорів підприємства).

Основні функції служби внутрішнього аудиту, як правило, складаються з процедур дослідження окремих операцій підприємства, оцінювання і контролю відповідності цих операцій, відображених у бухгалтерському обліку, а також контролю за функціями внутрішньої системи контролю підприємства.

Можливості й мета діяльності служби внутрішнього аудиту мають широкий спектр та напрямки і залежать від розміру та структури підприємства, а також потреб керівництва. Як правило, функції внутрішнього аудитора складаються з контролю за функціонуванням та організацією систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Контроль за організацією системи бухгалтерського обліку — це виконання частини функцій керівництва підприємства. Служба внутрішнього аудиту, як правило, відповідає перед керівництвом підприємства за постійне спостереження та контроль за функціонуванням цих систем. Фахівці внутрішнього аудиту надають рекомендації з удосконалення цих систем; проводять експертизи фінансової й оперативної інформації, огляд коштів, які використовуються для ідентифікації, виміру, класифікації та інформування; готують огляди ефективної діяльності підприємства, у тому числі нефінансових засобів керівництва; здійснюють контроль за дотриманням українського законодавства і виконанням всіма підрозділами підприємства його внутрішньої політики щодо здійснення діяльності.

Роль і функції внутрішнього аудиту визначаються керівництвом підприємства і метою його розвитку.

Функції внутрішнього аудиту змінюються залежно від вимог керівництва підприємства.

Ефективна діяльність служби внутрішнього аудиту дає змогу зовнішньому аудитору змінювати характер і термін виконання та скорочувати обсяги аудиторських процедур, але не може зумовити повне невиконання ним раніше запланованих процедур перевірки.

Внутрішній аудит проводять особи, які мають відповідний рівень професійної освіти, досвіду і компетенції, а робота помічників належним чином контролюється, аналізується і документально оформлюється.

Основними об'єктами внутрішнього аудиту є:

• стан і ведення бухгалтерського фінансового обліку;

• фінансова звітність, її вірогідність;

• стан необоротних активів і запасів;

• забезпеченість підприємства власними обіговими коштами;

• платоспроможність і фінансова стійкість;

• система управління підприємством;

• робота економічних і технічних служб підприємства;

• оподаткування: правильність визначення доходу, що підлягає оподаткуванню, своєчасність і повнота сплати податків;

• планування, нормування і стимулювання;

• внутрішньогосподарський контроль;

• виробничо-господарська діяльність;

• достовірність проектно-кошторисної документації тощо. Основними процедурами внутрішнього аудиту є:

• вивчення засновницьких документів;

• дослідження первинної документації, регістрів бухгалтерського фінансового (управлінського) обліку, фінансової звітності;

• зустрічна перевірка документів і господарських операцій, порівняння даних синтетичного і аналітичного обліку тощо

 

2.4. Методика проведення аудиторських процедур по суті

Шляхом виконання незалежних процедур аудиторської перевірки аудиторові слід отримати таку кількість аудиторських доказів, яка дасть змогу зробити аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства.
Процедури перевірки даних на відповідність - це тести, що складаються для отримання обґрунтованої гарантії щодо ефективності системи внутрішнього контролю.

Незалежні процедури перевірки проводяться для отримання доказовості, повноти, точності й правдивості даних, що обробляються системою обліку. Вони бувають у вигляді:

* детальних тестів операцій і залишків на рахунках;

* аналізу важливих показників, включно з остаточним обстеженням незвичайних відхилень і статей.

Норматив № 20 "Події, що мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку" встановлює відповідальність аудитора за результати подій, що виникають після дати складення фінансової звітності клієнтом, але до підписання аудиторського висновку, або за результати подій, що виникли після підписання аудиторського висновку, але до дати оприлюднення фінансової звітності клієнта, та подій, які виникли після оприлюднення фінансової звітності підприємства (такі події нижче називатимуться "подальші події"). Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансову звітність підприємства і на аудиторський висновок.

Існує два основних види подальших подій, які сприятливо або несприятливо впливають на фінансову звітність підприємства:

* події, що забезпечують подальше підтвердження умов, які існували на дату фінансової звітності;

* події, що відображають нові умови, які настають після дати представлення фінансової звітності.

Аудитор повинен виконати процедури перевірки для отримання свідчення того, що всі подальші події до дати підписання аудиторського висновку, які мали потрапити у звітність, своєчасно виявлені й проаналізовані. Аудитор має провести процедури розкриття подальших подій, які могли вплинути на бухгалтерський баланс. Такі процедури можуть включати ознайомлення з протоколами зборів акціонерів, засідань ради директорів тощо.

Аудитор не несе відповідальності за виконання процедур перевірки або складення запиту стосовно фінансової звітності після дати підписання висновку. Але коли після дати підписання висновку і до офіційного оприлюднення фінансової звітності аудитору стає відомо про факт, який може суттєво вплинути на фінансову звітність клієнта, він повинен визначити для себе, чи треба внести поправку у фінансову звітність і аудиторський висновок, а також обговорити це питання з керівництвом клієнта і діяти відповідно до ситуації, що склалася.

Коли керівництво вносить зміни у фінансову звітність, аудитор повинен внести поправки в результати процедур аудиторської перевірки стосовно ситуації, що існує на той момент. Дата у висновку ставиться не раніше дня підписання керівництвом клієнта зміненої фінансової звітності.

Якщо клієнт не вносить потрібні виправлення до фінансової звітності, то аудитор складає висновок, відмінний від позитивного, з яким аудитор знайомить керівництво клієнта, що відповідає за оприлюднення звітності, але аудитор попереджає про недопустимість публікації звітності без відповідного коригування. Новий аудиторський висновок має містити посилання на те, що стало причиною перегляду думки про фінансову звітність клієнта і що призвело до зміни в аудиторському висновку.

Після проведення необхідних процедур і отримання необхідної інформації, аудитор складає висновок про ймовірність постійної діяльності підприємства і зміст висновку не змінюється

Формування висновків за результатами аудиту операційної діяльності

За умов ринку ніхто в діловому світі не сприймає всерйоз підприємства, звітні дані яких не підтверджені аудиторським висновком. Висновки незалежних аудиторів мають відповідати загальноприйнятим стандартам, що можуть опиратися на економічні нормативи.В законодавстві вказано, що аудитор оформлює результати своєї перевірки аудиторським звітом і аудиторським висновком (ст. 7 Закону України "Про аудиторську діяльність". Стандартизація аудиторського звіту - процес надзвичайно складний. Зміст цього документу залежить від конкретних обставин, результатів перевірки. В зв'язку з цим форма аудиторського змісту може бути вільною, тобто не по певному правилу. Аудиторський звіт не є аудиторським документом. Він призначений виключно для замовника і може бути опублікований лише за його згодою. Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його публікація є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт підприємства як в цілому, так і в деталях відповідає діючому законодавству, методології ведення бухгалтерського звіту і є достовірним. Саме тому звіт - це об'ємний по змісту документ, а висновок - короткий, стислий. У відповідності з метою складання аудиторський висновок може мати декілька призначень: а) короткий змістовний цілеспрямований висновок незалежного спеціаліста про звіт підприємства; б) разом з тим правовий акт, поскільки в певних випадках, які визначені законом, тільки перевірений аудитором звіт е доказом про результати роботи підприємства, який може розглядатися загальними зборами акціонерів, засновників, податковими інспекторами таін.; в) імплікована заява аудитора про те, що він професійно, належним чином виконав свої обов'язки як незалежний аудитор, склав об'єктивний висновок про стан і результати діяльності підприємства-клієнта. Суттєві елементи аудиторського висновку визначаються міжнародними і національними нормативами по аудиту, а також міжнародною і національною практикою.

Аудиторський висновок повинен мати такі основні елементи:

1. Заголовок, повна назва перевіряючого суб'єкта;

2. Абзац, в якому йдеться про те, кому адресується аудиторський висновок.

3. Вступний абзац:

а) склад перевіреної аудитором звітності;

б) період і час перевірки;

в) визначення меж відповідальності керівництва підприємства і аудиторів.

4. Масштаб перевірки (розкривається зміст проведених аудитором робіт).

5. Розділ, який висвітлює думку аудитора про перевірену звітність.

6. Дата складання

7. Адрес аудиторської фірми.

8. Підписи.

В заголовку аудиторського висновку повинен бути запис про те, що аудит здійснювався незалежним аудитором (аудиторами). Необхідно також вказати назву фірми чи прізвище аудитора, номер ліцензії. Ця інформація є підтвердженням того, що під час аудиту не було ніяких обставин, які б могли перешкодити проведенню незалежної перевірки. Аудиторська перевірка - це не тільки використання відповідних методів і процедур, але і незалежність суджень аудиторів. При порушенні цієї умови аудитор не має права робити висновок про перевірену звітність, оскільки зібрана інформація не е достатньою і доказовою.

В аудиторському висновку повинно бути чітко визначено, кому воно адресується -правлінню, раді директорів, засновникам, акціонерам, організаціям, податковій інспекції або інші користувачі цієї інформації.

Аудиторський висновок повинен маги запис про те, що правильність складання звітності покладається на керівництво перевіряючого підприємства, і про відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який повинен бути обгрунтований результатами проведеної перевірки.

Вступну частину аудиторського висновку, наприклад, можна викласти так: "Ми провели перевірку доданого до висновку бухгалтерського балансу станом на 01.01.98р. і відповідального звіту про прибутки і збитки зарік, який закінчився 31 грудня 1997 р. відповідальність за цей звіт несе керівництво підприємства. В їх обов'язки входить складання висновку на основі інформації, яка отримана в ході аудиторської перевірки цього звіту".

Розділ "Масштаб перевірки" повинен переконати користувачів звіту в тому, що аудит проведений у відповідності з вимогами міжнародними, національними нормативами і загальноприйнятою практикою.

Аудиторський висновок повинен містити думку аудитора по таких питаннях:

Чи є отримана інформація достатньою для висвітлення реального стануактивів і пасивів перевіряючого суб'єкту;

чи відповідає фінансовий звіт прийнятій клієнтом системі бухгалтерського звіту, а система бухгалтерського звіту - діючим нормативам і законодавчим актам;

чи адекватний опис всіх питань, суттєвих для прийняття аудитором рішення про правильність, достовірність і повноту інформації;

чи відповідає документація, яка відображає фінансовий стан перевіряючого підприємства, по формі і змісту з діючим законодавством і нормативними актами. Важливим аспектом змісту аудиторського висновку е наявність таких заяв:

а) про те, що аудитор використав певні тести при перевірці інформації, яка підтверджує цифровий матеріал, на основі якого складена звітність;

б) про дотримання методології звіту, використаної керівництвом перевіряючого підприємства при підготовці звітності і пред'явленні фінансових звітів.

Думка аудитора у висновку повинна бути викладена чітко і однозначно.

Аудиторський висновок завіряється підписами аудитора, керівника перевіряючого підприємства і печаткою аудиторської фірми.

Дата аудиторського висновку повинна відповідати дню закінчення аудиторської перевірки. І в цей же день аудитор зобов'язаний довести її результати до відома керівництва підприємства

Обов'язковим елементом аудиторського висновку е вказання місцезнаходження аудиторської фірми. Аудиторський висновок повинен бути підписаний від імені аудиторської фірми її директором чи аудитором, який має на це відповідні повноваження від керівництва аудиторської фірми.

Аудитор попереджає клієнта про його відповідальність за несвоєчасне пред'явлення аудиторського висновку податковій інспекції у випадку проведення обов'язкового аудиту.

 Позитивний висновок аудитор складає у тому висновку, якщо, на його думку, дотримані такі умови:аудитор отримав всю інформацію і пояснення, необхідні для цілей аудита;пред'явлена інформація є достатньою для відображення реального стану перевіряючого підприємства; є адекватні дані по всіх питаннях, суттєвих з точки зору достовірності і повноти інформації; фінансова документація складена у відповідності з прийнятою на підприємстві системою бухгалтерського звіту, яка відповідає законодавчим і нормативним вимогам; у фінансовій звітності використані достовірні звітні дані, які не містять протиріч; фінансова звітність складена відповідним чином, по встановленій формі. Позитивний аудиторський висновок повинен містити формуліровки: "відповідає вимогам"; "відповідним чином"; "дає достовірне уявлення"; "достовірно відображає"; "відповідає". Якщо в процесі перевірки у аудитора виникає заперечення чи сумніви відносно правильності тих чи інших використаних перевіряючим підприємством рішень, але йому було представлено їх аргументоване і переконане обгрунтування, то у звіті аудитора ці рішення не обов'язково вказувати, оскільки вони не змінять безумовного позитивного висновку. Аудитор не може видати позитивного висновку при таких обставинах: невпевненість (аудитор не може сформулювати думку); незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона заперечує перевіреній фінансовій інформації). При складенні негативного висновку використовуються такі формуліровки: "'не відповідає вимогам"; "не дає достовірного уявлення"; "не правильно показує дійсний стан справ". Якщо аудитор відмовляється від видачі висновку, то він вказує на неможливість на основі приведених документів сформулювати думку про стан справ на підприємстві, яке перевіряється. Тема: Процедури виявлення обману і помилок. План 1. Визначення і оцінка порушень. 2. Розрахункові помилки і обман. 1 В процесі проведення аудиту достовірності фінансової інформації включаючи правильність ведення бухгалтерського обліку і складання форм звітності. основними причинами допущених порушень є свідомі і несвідомі дії посадових осіб, які займаються підготовкою вихідних даних про результати діяльності підприємства і обробляють цю інформацію, свідомі дії ведуть до обману як держави так і власників підприємства. Несвідомі дії можуть бути викликані недоброякісним відношенням до виконанням службових обов'язків при підготовці інформації, що веде до виникнення помилок. Обман - цей навмисний неправильний показ фінансової інформації однією і кількома посадовими особами зі складу керівництва та службовців підприємства. Помилка - ненавмисні порушення у відображені фінансової інформації. Причинами таких помилок можуть бути: арифметичні чи граматичні помилки в записі облікових даних; випадковий пропуск чи неправильне уявлення про окремі факти; неправильні покази вимірювальних приладів; відхилення від правил здійснення контролю за діями посадових осіб при проведені первинного обліку, складані звітності та ін. Мета цього нормативу - визначити відповідальність аудитора за викриття перекручень, що є результатом обману або помилки, при проведені аудиту фінансової інформації, а також подати керівництву відомості про процедури, які аудитор повинен виконати для розкриття обману або помилок. Тому по виявлених аудитором порушеннях необхідно:  відобразити суть обману чи помилки з посиланням на порушення конкретного закону, поста нови КМУ, відомчих інструкцій або наказів та інших нормативних документів;  показати якими документами, довідками, розрахунками, записати в облікових регістрах чи п оказниками звітності підтверджені дані порушення;  виявити хто допустив помилку чи обман (вказати прізвище, ім'я та по-батькові і займану посаду);  з даних посадових осіб одержати пояснення по обгрунтуванню виявлених порушень; вказати з чієї вказівки або дозволу здійснено порушення чи злочин ( вка


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)