Contribution to International Economy

Правові основи туристичної діяльності в Україні

ВСТУП

Актуальність дослідження. Туризм уже давно розглядається як одна з найбільш прибуткових та таких, що інтенсивно розвивається, галузей світового господарства. Розвиток туризму відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем. У багатьох країнах світу саме за рахунок туризму виникають нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни. Необхідність розвитку сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи медичного обслуговування населення, впровадженню нових засобів поширення інформації тощо.

Туризм впливає на збереження й розвиток культурного потенціалу, веде до гармонізації відносин між різними країнами й народами, змушує уряди, громадські організації й комерційні структури брати активну участь у справі збереження й оздоровлення навколишнього середовища.

Сучасний розвиток туризму в Україні характеризується наявністю глибоких протиріч у його організаційній структурі, спрямованості розвитку, стані якісних і кількісних характеристик.

З одного боку, сучасний стан туризму в Україні розцінюється як кризове, пов’язане з різким падінням досягнутих раніше обсягів надання туристських послуг, скороченням матеріальної бази у сфері туризму й значною невідповідністю потребам населення в туристичних послугах.

З другого боку, відзначаються високі темпи будівництва туристичних об’єктів, що відповідають найвищим світовим стандартам, значне збільшення виїздів українців у закордонні поїздки, зростання числа туристичних організацій по всій території України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми управління туристичною галуззю в Україні досліджували науковці І.Гортенко [4], В.Гуляєв [5], В.Євдокименко [6], В.Кифяк [7], В.Мацала [8], Н.Кабушин [9], Ю.Лебединський [10].

Різноманітність досліджень питань туристичної галузі підтверджує склад¬ність, актуальність та неоднозначність цієї теми. Однак слід зазначити, що ціла низ¬ка аспектів державного регулювання розвитку туризму в Україні ще не має адекватного й всебічного відображення в науковій літературі: це, зокрема роль, функції та повноваження держави в галузі туризму, механізми соціа¬лізації туризму, роль територіальних громад у галузі туризму тощо. Сьогодні над¬зви¬чайно актуальним є також питання наукового обґрунтування місця та ролі ту¬ристич¬ної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів регіонального і міс¬цевого розвитку, розробки методології оцінки ефективності освоєння туристич¬ного потенціалу, вироблення теоретичних основ формування регіо¬нальної туристичної політики та механізмів її практичної реалізації. Інакше кажучи, нео¬бхідна розробка методології формування та механізму реалізації туристичної полі¬тики на національному, регіональному та місцевому рівнях. Викладене вище зумовлює вибір теми та актуальність до¬слі¬дження проблеми державного регулювання розвитку туристичної галузі України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-мето¬дологічне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі України на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

- уточнити поняття “державне регулювання туристичної галузі”;

- провести ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази туристичної галузі України з огляду на трансформації, які відбулись останніми роками, і запропонувати заходи щодо її вдосконалення;

- виділити основні напрями сучасної туристичної політики України, місце органів державної влади та місцевого самоврядування у втіленні її в життя, виділити соціально-економічні передумови залучення територіальних громад до розвитку туризму і роль держави в забезпеченні таких умов;

- визначити механізми державного регулювання розвитку соціаль¬ного туризму, зокрема такі, що сприятимуть соціалізації молоді, вдосконалити понятійний апарат соціального туризму;

- обґрунтувати вибір стратегічних напрямів розвитку туристичної галузі України на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правових актів з урахуванням зарубіжного досвіду. Об’єкт дослідження – туристична галузь України.

Предметом дослідження є регулюючий вплив держави на розвиток туристичної галузі України в контексті досвіду Франції.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження слугували фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, основоположні законодавчі й нормативні акти України, Франції та міжнародні документи, ратифіковані Україною, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у розвитку національної економіки.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано сучасні методи дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок, пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених проблемам туристич¬ної галузі. Для вирішення окремих завдань використовувались також наступні методи: статистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури і ефективності функціонування суб’єктів туристичної діяльності; проблемно-орієнтовний – для наукового обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку вітчизняної туристичної галузі; компаративний – для зіставлення розвитку туризму в різних регіонах та країнах.

 

1. ТЕОРЕТИЧНО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1. Теоретичні основи туризм як об'єкту регулювання державними органами в Україні

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високо¬при¬бутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв’язок, харчу¬вання тощо), є очевидною.

Аналіз, проведений Всесвітньою Туристською Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпо¬се¬редньо через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фак¬тори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (ста¬більні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства [8,с.52].

Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо забезпеченості курортними та рекреаційними ресурсами. Серед них найбільш цінними є унікальні кліматичні зони морського узбережжя та Карпат, а також мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх відомих бальнеологічних типів. Згідно з даними, курортні та рекреаційні території в Україні становлять близько 9,1 млн га (15%) території. Оцінка потенціалу курортних та природних лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу розвитку туристичної галузі. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення й туризму, які є прибутковими галузями економіки багатьох країн.

Наявний потенціал дозволяє ставити завдання щодо ефективного відтворення трудових ресурсів і генофонду нації шляхом оздоровлення, забезпечення повноцінного відпочинку громадян, шляхом перетворення курортної галузі на вагоме джерело створення нових робочих місць та наповнення державного і місцевих бюджетів.

Туризм в Україні є важливою економічною гілкою. Щорік Україну відвідують понад 17 мільйонів туристів (18,9 млн. іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США. Структура в’їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД - 11,9 млн. осіб (63% загального в’їзного потоку), країни ЄС - 6,3 млн. осіб (33%), решта країн - 0,6 млн. осіб (4%).

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму. Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.". Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Багато підприємств і організацій беруть участь в обслуговуванні туристів, отримуючи при цьому значні прибутки, що дозволяє говорити про туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності туристичних підприємств, глибока проробка багатьох аспектів, пов'язаних із залученням і обслуговуванням туристів, від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів - дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг, бізнесу. Отже, туристична індустрія - це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

Закон України "Про туризм" у статті першій дає таке визначення: "Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів"[5].

Індустрія туризму достатньо диференційована і дає різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг

Туристичний ринок - система світових господарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на туристсько-екскурсійні послуги.

Туристичний ринок, як і всі інші ринки, функціонує на основі дії законів попиту і пропозиції. Туристичний попит-це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція - сукупність виробничих можливостей підприємств, спроможних надати туристичний продукт. В поняття "туристична пропозиція" входить як матеріальна база туризму, так і туристичні послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе тільки при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок - економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:

туристичного попиту;

пропозиції туристичного продукту;

ціни;

конкуренції.

Сучасний туристичний ринок достатньо розвинутий. Як і будь-який інший ринок, туристичний ринок свого часу пройшов шлях від ринку продавця, коли виробник вирішує, який продукт, в якій кількості виробляти і де продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій кількості і по якій ціні виробляти.

У широкому розумінні, ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Розширене трактування розкриває дуже важливий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільне значення виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Окрім спеціальної функції забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі суспільства регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він ініціює виробництво саме тих товарів та послуг, які потрібні споживачам.

Наприклад, туристичний ринок зорієнтований на конкретного споживача, на його побажання, смак, звичку, мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість, знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі чи вибірково.

Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача складний, нерідко не передбачає безпосереднього зв'язку між ними. В процесі просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача. В схематичному вигляді це подано на рисунку 1.1[10,с.21]

 

Якщо розглядати туристичний ринок із позицій його суб'єктного складу, то можна виділити п'ять основних типів ринків:

ринок виробників туристичних послуг - сукупність підприємств і фізичних осіб, що закуповують товари та послуги для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

ринок проміжних продавців (посередники, турагенти) - сукупність осіб та організацій, які стають власниками послуг для перепродажу із зиском для себе;

ринок споживачів - окремі фізичні та юридичні особи, які отримують послуги для особистого споживання;

ринок громадських установ, які купують послуги для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

міжнародний ринок - зарубіжні покупці, споживачі, виробники, проміжні продавці.

Туристичний ринок як сфера обміну послуг має свої просторово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів обміну можна виділити місцевий, регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, зумовлені місткістю ринку, різновидами послуг, особливостями інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками.

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності в ринковій економіці сформувалися і широко використовуються у підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно опікуватись питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання сприяє можливості узгодження своїх дій в суспільстві, надійному партнерству з іншими суверенними соціальними верствами і групами, державними і громадськими організаціями.

Іншим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва, який забезпечується певними правами підприємства. Головні з них - ініціатива і самостійна економічна діяльність, самостійний вибір виробництва послуг та прийняття будь-яких господарських рішень, свобода ціноутворення та право вільного розпорядження майном та прибутком та ін.

Розглядаючи туристичне підприємство та його діяльність на ринку, необхідно мати на увазі, перш за все, ті підприємства, основною метою яких є надання туристичних послуг, решта видів діяльності - супутні, побічні. Але і в цьому випадку не всі підприємства чи організації можна назвати туристичними, оскільки вони можуть діяти як на комерційній, так і на некомерційній основі[14,с.31].

Метою комерційної діяльності туристичного підприємства є отримання прибутку завдяки наданню різних видів туристичних послуг та задоволення в них потреб клієнта. Некомерційними організаціями можуть бути профспілки, інші підприємства та організації, які використовують туристичний продукт для власного споживання.

Економічна діяльність у галузі туризму полягає в забезпеченні ефективного використання наявної та створення нової матеріально-технічної бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб'єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволення його різноманітних потреб. Основними завдання економічної діяльності такі: створення туристичного продукту та надання туристичних послуг, формування ринку туристичних послуг, удосконалення інфраструктури туризму, розвиток внутрішнього та іноземного туризму.

 

1.2.Аналіз сучасного стан туризму в Україні

У першому півріччі 2009р. стан сегменту готельної нерухомості, як і інших галузей економіки України, можна було охарактеризувати поняттями «зниження» і «припинення». За деякими даними, в столиці була заморожена реалізація 70 % готельних об'єктів. Наприклад, тільки компанія «ХХІ Вік» відклала здійснення п'яти заявлених раніше готельних проектів.

Ускладнення з фінансуванням проектів нерухомості — велика частина готелів будувалася з використанням позикового капіталу — привели до того, що за перше півріччя було введено в експлуатацію тільки два значущі об'єкти: готель Citadel Inn в Львові (1 травня 2009 року) і п'ятизірковий готель InterContinental-| Kyiv| (як і було анонсовано, 27 серпня 2009 року)[23].

Не дивлячись на зниження рівня заповнюваної готелів у всіх сегментах ринку (менше 50 %), слід зазначити відносну стабільність в ціновій політиці готелів. Так, за даними компанії Knight| Frank| LLC| Ukraine|, в столичних готелях на кінець другого кварталу 2009-го добова вартість номера категорії стандарт склала: для трьох зірок — 104 $, для чотирьох — 253 $, для п'яти зірок — порядку 448 $. В порівнянні з початком року це зміна вельми трохи — в межах 3–6 %: готелі, як правило, планують цінову політику на рік вперед і рідко відхиляються від встановлених меж.

Зменшення обсягів в’їзного потоку у І кварталі 2009 р. відбулося за рахунок зменшенню числа поїздок за всіма мотиваціями.

Зменшення службових поїздок відбулося в основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Білорусії (↓на 42 % або на 5,1 тис. осіб), Великобританії (↓на 31 % або на 1,3 тис. осіб), Молдовії (↓на 8 % або на 1,4 тис. осіб), Німеччини (↓на 31 % або на 3,3 тис. осіб), Польщі (↓на 35 % або на 15 тис. осіб), Росії (↓на 7 % або на 3,7 тис. осіб).

Зменшення організованого туризму відбулося в основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Білорусії (↓на 52 % або на 12,3 тис. осіб), Німеччини (↓на 19 % або на 1,5 тис. осіб), Польщі (↓на 8 % або на 1,4 тис. осіб), Туреччини (↓на 27 % або на 1,4 тис. осіб).

Зменшення приватного туризму відбулося в основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Азербайджану (↓на 16 % або на 2,2 тис. осіб), Грузії (↓на 31 % або на 2,6 тис. осіб), Німеччини (↓на 18 % або на 3 тис. осіб), Польщі (↓на 51 % або на 584,9 тис. осіб), Росії (↓на 16 % або на 167,3 тис. осіб), Словаччини (↓на 25 % або на 38,8 тис. осіб), Угорщини (↓на 39 % або на 107,2 тис. осіб)[23].

 

Таблиця 1.1.

Структура в’їзного турпотоку за мотивацією:

Службова поїздка 187,1 тис. осіб 5 % потоку зменшення на 19 % або 43,3 тис. осіб

Організований т-м 130,5 тис. осіб 3 % потоку зменшення на 7 % або на 10,1 тис. осб

Приватний туризм 3 458,8 тис. осіб 92 % потоку зменшення на 20 % або на 884,7 тис. осіб

 

В структурі в’їзного турпотоку зміни порівняно з І кварталом 2008 р. не відбулися.

Таблиця 1.2.

Структура в’їзного турпотоку за країнами походження:

Країни СНД 2,4 млн. осіб 64 % потоку зменшення на 5 % або на 130,2 тис. осіб

Країни ЄС 1,0 млн. осіб 27 % потоку зменшення на 32 % або на 380,2 тис. осіб

Інші країни 0,3 млн. осіб 9 % потоку зменшення на 14 % або на 51,8 тис. осіб

 

Зменшення в’їзного турпотоку з країн СНД відбулося в основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Росії (↓на 15 % або на 170,3 тис. осіб), Азербайджану (↓на 18 % або на 3,2 тис. осіб).

Зменшення в’їзного турпотоку з країн ЄС відбулося в основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Польщі (↓на 50 % або на 600,7 тис. осіб), Словаччини (↓на 17 % або на 27 тис. осіб), Угорщини (↓на 39 % або на 110,5 тис. осіб), Німеччини (↓на 22 % або на 7,8 тис. осіб), Румунії (↓на 15 % або на 43,7 тис. осіб).

Таблиця 1.3.

Рейтинг 10 головних країн в’їзного туризму[23]

осіб частка І кв. 2009/І кв. 2008

Всього, І кв. 2009 3 776 352 100 % - 20 %

1 Росія 991 628 26 % - 15 %

2 Молдова 909 743 24 % + 5 %

3 Польща 611 076 16 % - 50 %

4 Білорусь 451 928 12 % - 0,5 %

5 Румунія 253 169 7 % - 15 %

6 Угорщина 172 850 5 % - 39 %

8 Словаччина 133 937 3 % - 17 %

7 Німеччина 27 621 1 % -22 %

9 Узбекистан 20 507 0,5 % + 35 %

10 США 20 285 0,5 % - 0,3 %

Разом 10 країн 3 592 744

95 %

 

1.3. Основні механізми регулювання туристичної сфери та міжнародні документи, які регулюють туристичну діяльність

Правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації[12,с.17].

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання; координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон; організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності; сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності; здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму; бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є[11,с.23]:

загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

 

2. АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ З ПИТАНЬ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1. Сучасний стан нормативно-правового регулювання в Україні

Механізм реалізації туристичної політики держави включає: складання цільових програм з розвитку туризму на рівні держави і ре¬гіонів; розробку конкретних заходів щодо досягнення постав¬леної стратегічної мети і державне регулювання розвитку туристичної галузі. Отже, державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механі¬змів реалізації політики держави в галузі туризму. Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

У зв’язку з викладеним вище державне регулювання туристичної галузі пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку тури¬зму через різні механізми: адміні¬стративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо[15,с.33].

Аналіз наукових джерел показує, що регіональний та місцевий рівні державного регулювання є найважливішими, оскільки саме там розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. Умовою регіонального розвитку туризму, як свідчить зарубіжний досвід, є конкретний розподіл повноважень та матеріальних ресурсів між центральними та регіональними органами влади в галузі туризму, що базується на принципах децентралізації, деконцентрації та делегування значних повноважень органам місцевого самоврядування .

В умовах майже повної комерціалізації туристичної галузі держава має розвивати соціальний туризм і створювати умови для залучення до споживання туристичного продукту широких верств населення, насамперед дітей, студентів, молоді, людей похилого віку, інвалідів тощо. Визначено, що розвиток соціального туризму сприяє ефективному впрова¬дженню державної політики соціалізації молоді як сукупності форм, методів та напрямів державного впливу на неї та вдосконалення процесу соціалізації молодого покоління в інтересах збереження та розвитку людства на основі загальних цінностей. Все це зумовило необхідність введення в науковій обіг поняття “соціалізації туризму” як державної політики, спрямованої на ство¬рен¬ня умов для залучення широких верств населення до активного та стабільного спо¬живання туристичних послуг.

Ефективне державне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Проте вітчизняна наука про туризм, так само як і предмет дослі¬дження, ще відносно молода та перебуває у процесі становлення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання цієї галузі залишаються недостатньо розробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазна¬чених питань, так і розробці науково обґрунтованих практичних реко¬мен¬дацій щодо державного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вироблення стратегії розвитку туристичної галузі і створення умов для її ефективного впровадження є складним завдан¬ням. Для успішного його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

Регулювання діяльності з забезпечення захисту і безпеки при здійснення туристичної діяльності в Україні здійснюється на підставі:

Законів і Кодексів України:

“Про туризм” в редакції Закону - № 1282-ІV від 18.11.2003 р.;

“Про захист прав споживачів” - № 1023-ХІІ від 12.05.1993 р. зі змінами;

“Про столицю України – місто-герой Київ” - № 401-ХІV від 15.02.1999 р.;

“Про цивільну оборону” - № 2974-ХІІ від 03.02.1999 р. зі змінами;

“Про пожежну безпеку” - № 3745-ХІІ від 17.12.1993 р. зі змінами;

“Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” - № 4004-ХІІ від 24.02.1994 р. зі змінами;

“Про охорону навколишнього природного середовища” - № 1264-ХІІ від 25.06.1991 р. зі змінами;

“Про охорону праці” – № 2694-ХІІ від 14.10.1992 р. зі змінами;

“Про аварійно-рятувальні служби” - № 1281-ХІV від 14.12.1999 р. зі змінами;

„Про курорти” - № 2026 від 05.10.2000 р.;

“Про службу безпеки України” -№ 2171-ІІІ від 21.12.2000 р. зі змінами;

“Про боротьбу з тероризмом” - № 25 від 20.03.2003 р.;

“Про захист населення від інфекційних хвороб”- № 1645-ІІІ від 06.04.2000 р.;

Кримінального кодексу України - № 2341від 05.04.2001 р. зі змінами;

Цивільного кодексу України - № 435-ІV від 16.01.2003 р. зі змінами;

Господарського кодексу України- № 436-ІV від 16.01.2003 р.;

Постанов Кабінету Міністрів України:

“Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Києва на період до 2010 року” - № 1409 від 15.12.1997 р.;

“Про затвердження Програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки” - № 583 від 29.04.2002 р.;

“Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму” - № 390-р. від 27.06.2003 р.;

Інших нормативно-правових документів (загальнодержавних):

Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності – наказ Держкомпідприємництва і Держкомспорту і туризму № 7/62 від 17.01.2001 р.;

Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності – наказ Держкомпідприємництва і Держтурадміністрації № 21/83 від 14.11.2002 р.;

Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу – наказ Держтурадміністрації № 83 від 29.04.2004 р.;

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту

Постанова КМУ № 176 від 18.02.1997 р.;

Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України – наказ Міносвіти № 96 від 06.04.1999 р.;

Правила користування готелями і аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг – наказ Держтурадміністрації № 19 від 16.03.2004 р.;

• ГОСТ 28681.3-95 “Требование по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов” – введеного в Україні з 01.01.1997 р. Держстандартом України;

ГОСТ 28681.1-95 “Проектирование туристских услуг” - введеного в Україні з 01.01.1997 р. Держстандартом України;

Глобального етичного кодексу туризму

До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є [1-5]:

-залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

-забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;-створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

-захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

-створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

-створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму;

-запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

-заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

-встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

-впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

-визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

-створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння -розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

-забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

-організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

-розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Органами управління у сфері туризму є також районні, обласні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Відповідно до ст. 26 Закону України „Про місцеві державні адміністрації», ст. 44 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні» районні, обласні держадміністрації забезпечують розвиток туризму у відповідних районах та областях.

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 583 затверджено Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки.

 

2.2. Закон України "Про туризм" як один з основних інструментів регулювання туристичної діяльності в Україні

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів".

Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

Закон України “Про туризм” визначає засади розвитку туризму в Україні [1].

Цим Законом визначено основні принципи державної політики в туристичній сфері:

- забезпечення доступності для всіх громадян, у першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, дітей, жінок репродуктивного віку, хворих на туберкульоз тощо;

- врахування попиту населення при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку туризму;

- економічного та раціонального використання ресурсів і забезпечення їх належної охорони;

- сприяння перетворенню туристичного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки;

- законодавчого та нормативно-правового визначення умов та порядку організації діяльності туристичної галузі [1].

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

Стаття 11 Закону України „Про туризм» застерігає за місцевими державними адміністраціями такі повноваження:

• здійснення виконавчих та організаційно-розпорядчих функцій щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

• розробка проектів регіональних програм розвитку туризму т подання їх для затвердження відповідно обласним і районним радам;

• вжиття заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму;

• сприяння туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

• розроблення і впровадження заходів для захисту місцевих туристичних ресурсів;

• видача дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

• аналіз ринку туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, подання Міністерство культури та туризму України необхідних відомостей про розвиток туризму в адміністративно-територіальних одиницях;

• здійснення соціальної реклами туристичних ресурсів, утворення відповідних інформаційних центрів;

• сприяння дитячому та молодіжному туризму;

• участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;

• надання суб'єктам туристичної діяльності методичної і консультативної допомоги щодо організації їх діяльності;

• залучення підприємств, установ і організацій, розташованих на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму в регіонах;

• внесення у встановленому порядку до Міністерства культури і туризму України пропозицій про анулювання ліцензій, виданих туроператорам та турагентам.

Виконавчі органи місцевих рад в межах їх повноважень:

• розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

• вживають заходів щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

• залучають на договірних засадах підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, до розв'язання проблем розвитку місцевого туризму т підтримки туристичних ресурсів;

• організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

• сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

• залучають місцеве населення до туристичної діяльності, створюючи нові робочі місця;

• сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

 

2.3. Проблемні аспекти та шляхи вдосконалення нормативно -правової бази сфери туризму в Україні

У 2004 році новою редакцією Закону України "Про туризм" скасовано ліцензування екскурсійної діяльності, що негативно вплинуло на її розвиток та контроль з боку держави. Видання наказу Державної туристичної адміністрації України від 24.09.2004р. №83 “Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу” має формальний характер, так як він не передбачає важелі здійснення контролю, не визначає відповідальності за виявлені порушення.

Одна з найбільших проблем туристичної галузі України – високі ціни якість сервісу. Вартість послуг не відповідає їх якості, туристична інфраструктура розвинена недостатньо.

Аналіз організаційної структури Міністерства культури та туризму України, Міністерства курортів та туризму АР Крим та Комітету з охорони культурної спадщини Ради Міністрів АР Крим свідчить про вертикальну неузгодженість цих інституцій, відсутність належних горизонтальних зв’язків на рівні АР Крим та необхідність реформування системи управління в регіоні. Здійснений аналіз існуючих програм розвитку туризму, екскурсійної діяльності та охорони культурної спадщини дає підстави говорити про наявність неантагоністичних суперечностей системи державного управління в цьому секторі, а саме: невідповідність змісту державної політики формам її реалізації, зростаючих потреб у коштах – можливостям державного та місцевих бюджетів, пріоритетних напрямів розвитку туризму в АР Крим – новим його формам. Ці обставини негативно впливають на результативність і ефективність державного управління сферою туризму та екскурсійною діяльністю (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Оцінка результативності і ефективності державного управління сферою туризму та охороною культурної спадщини

Напрями впливу державної програми на соціально-економічний розвиток країни (регіонів) Критерії оцінки результативності Показники ефективності

1 2 3

1. Зайнятість населення Підвищення рівня зайнятості населення за рахунок збільшення робочих місць у сфері туризму та охорони культурної спадщини Співвідношення між приростом зайнятості населення та його загальною чисельністю

2. Культурний рівень населення Збільшення кількості об’єктів культурної спадщини та їх відвідувань Рентабельність екскурсійної діяльності

3. Національне багатство Зростання частки національного доходу, місцевих доходів регіонів від туристичної діяльності Частка ВВП від туристичної діяльності у загальному обсязі ВВП

4. Престиж держави на міжнародному рівні Збільшення кількості об’єктів культурної спадщини, що віднесені до всесвітньої спадщини Приріст об’єктів культурної спадщини, що віднесені до всесвітньої спадщини (до їхньої загальної кількості)

5. Інфраструктура економіки країни та регіонів Збільшення кількості підприємств туристичної діяльності, готельного бізнесу, ресторанного обслуговування тощо Приріст кількості підприємств, що обслуговують об’єкти історичного туризму

6. Добробут населення Збільшення номінальних доходів населення за рахунок підвищення рівня зайнятості населення у сфері туризму та охорони культурної спадщини Співвідношення заробітної плати населення, зайнятого у сфері туризму та охорони культурної спадщини, та середньої заробітної плати по країні

7. Інноваційно–інвестиційний клімат Збільшення інновацій та інвестицій у сферу туризму та охорони культурної спадщини Співвідношення обсягів інновацій та інвестицій у сферу туризму та охорони культурної спадщини і загального обсягу в економіку України

 

Удосконалення механізмів державного управління сферою туризмуі – викладено пропозиції щодо розвитку правового, організаційного, економічного, інформаційно-аналітичного механізмів шляхом упровадження методики розрахунку міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами. Визначимо основні напрямки нормативно-правового забезпечення екскурсійної діяльності (табл. 2.2).

Це дослідження дозволило привести структуру правового механізму державного управління у відповідність з організаційним, економічним та інформаційно-аналітичним механізмами.

Таблиця 2.2

Основні напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення охорони культурної спадщини та розвитку туризму

Напрямки Законодавчі та нормативно-правові акти Зміни та доповнення

1 2 3

1. Організація туристичної діяльності (історичний туризм) та охорони культурної спадщини Закон України „Про туризм”, Закон України „Про охорону культурної спадщини” Запропонувати та внести до законів:

а) поняття “історичний туризм” як специфічний вид туризму, який базується на використанні нерухомих об’єктів культурної спадщини;

б) об’єкт історичного туризму – нерухомі музеєфіковані об’єкти культурної спадщини;

в) поняття „об’єкт історичного туризму” як об’єкт культурної спадщини, на якому проведено роботи з музеєфікації;

г) органи з охорони культурної спадщини повинні вести реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються організацією історичного туризму

2. Реставрація пам’яток та проведення охоронно-археологічних розкопок Закон України „Про охорону культурної спадщини”, „Про податок на додану вартість” Запропонувати та внести до законів зміни щодо звільнення від оподаткування робіт з консервації, музеєфікації, пристосування пам’яток до використання в історичному туризмі

3. Питання з фінансування охорони культурної спадщини Бюджетний кодекс України, закони України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про охорону культурної спадщини” Запропонувати та внести до законів зміни:

а) щодо розподілу витрат на охорону культурної спадщини між державним та місцевим бюджетами;

б) щодо перерозподілу прибутку суб’єктів підприємницької діяльності;

в) щодо зарахування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини до спеціального фонду органу охорони культурної спадщини

4. Питання приватизації та оренди пам’яток Закон України „Про охорону культурної спадщини”,

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження методики грошової оцінки пам’яток” Запропонувати та внести до законів зміни:

а) щодо зарахування коштів, одержаних від приватизації об’єктів культурної спадщини, до спеціального фонду відповідних органів охорони культурної спадщини;

б) щодо збільшення розміру орендної платні за використання нерухомих пам’яток з обов’язковим використанням її на фінансування програм по збереженню об’єктів культурної спадщини

5. Питання організації системи державного управління Постанова Верховної Ради АРК „Про структуру та граничну чисельність Ради Міністрів АР Крим” Запропонувати зміни до Постанови стосовно реорганізації Міністерства курортів та туризму АР Крим та Комітету з охорони культурної спадщини АР Крим

 

Питання безпеки набуває особливої актуальності у зв’язку із проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Аналіз свідчить, що самостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополії комерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального напруження в галузі і в суспільстві в цілому необхідне впро¬ва¬дження державної політики соціалізації туристичної галузі. Ураховуючи досвід державної підтримки розвитку соціального туризму радянських часів і зарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначено найбільш дієві механізми соціалізації туристичної галузі України[16]:

законодавчі – розробка та прийняття комплексної державної Програми роз¬витку соціального туризму в Україні, розрахованої на 10 років, основними ета¬пами якої мають стати: прийняття законів України “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепції розвитку спеціалізованої ту¬ристич¬ної інфраструктури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентів тощо);

- забезпечення умов для залучення до активного споживання туристич¬них послуг інвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців, малозабезпечених та багатодітних громадян та їх родин, у тому числі через розвиток спеціалізованої туристичної інфраструктури для відпочинку людей з обмеженими фізичними можливостями, побудова пансіонатів та санаторіїв для сімейного відпочинку, розвиток недорогих видів відпочинку: турів вихідного дня, екскурсій, сіль¬сь¬кого зеленого туризму, агротуризму тощо;

- створення дієвих дисконтних систем для молоді та студентів, впро¬ва¬дження системи “культурних карток”, підтримка міжнародних дисконтних карток та студентських посвідчень, формування системи пільг для іноземних студентів та молоді, що прибули до України з метою навчання, подорожей чи за програмою культурного обміну (наприклад, введення диференційованих тари¬фів на транспортні послуги для іноземних студентів, знижки на розміщення, харчування, страхування, туристичні послуги);

- підтримка культурного обміну між молоддю та дітьми різних країн, зокрема через створення літніх міжнародних таборів, центрів екологічного туриз¬му (волонтерських таборів), літніх університетів і мовних шкіл в туристично привабливих регіонах України, проведення міжнародних конкурсів, олімпіад, фестивалів;

- сприяння розвитку спеціалізованої інфраструктури та супутніх послуг, розрахованих на потреби молодіжного туризму та культурного обміну (кемпінги, інформаційні служби, довідкова література, табори, хостели тощо). Пріоритетним напрямом може стати розбудова системи недорогих готелів – хостелів у туристичних центрах України;

- створення умов для сезонного працевлаштування молоді в туристичній галузі (сезонні біржі праці, сприяння залученню молоді до сезонних робіт та їх оплата тощо), системи пільгового кредитування для студентів та молоді з метою участі в туристичних та обмінних програмах (пільговий відсоток на кредит, невелика застава тощо);

- розробка, впровадження та популяризація системи відпускних чеків для працівників комерційних структур, які потребують додаткового захисту, на зразок профспілкових туристичних путівок для працівників бюджетних установ;

- залучення до розвитку соціального туризму органів місцевого само¬вря¬ду¬вання і впровадження механізмів стимулювання підприємців щодо розвитку со¬ціаль¬ного туризму (наприклад, наданням певних податкових пільг, пре¬ференцій).

Ці заходи мають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної галузі є над¬звичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, куль¬турних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використо¬ву¬вати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення.

 

ВИСНОВКИ

Відповідно до визначених у робот мети і завдань отримані результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання щодо перебудови системи, удосконалення механізмів державного управління сферою туризму. В узагальненому вигляді вони зводяться до таких положень і висновків:

Дослідження й узагальнення теоретико-методологічних і практичних аспектів державного регулювання туристичної галузі, документів і матеріалів всесвітньо відомих туристичних організацій підтвердило необхідність держав¬ного регулювання розвитку туристичної галузі на національному, регіо¬наль¬ному та місцевому рівнях шляхом застосування правових, адміністративних, економічних, організаційних та інших механізмів. Державна туристична полі¬тика здійснюється парламентами, урядами, державними організаціями, що від¬повідають за туристичну діяльність, з метою регулю¬вання і координації туристич¬ної галузі, створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та підприємців щодо розвитку тури¬зму.

2. Уточнено поняття “державне регулювання туристичної галузі”, яке про¬по¬нується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі, створення ними умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку тури¬зму через різні механізми дер¬жав¬ного регулювання: адміністративні, організаційні, економічні, правові, еко¬ло¬гічні тощо.

3. Аналіз сучасних тенденцій розвитку національної туристичної галузі дали змогу обґрунтувати вибір стратегічних напрямів державного регулювання розвитку туризму в Україні, зокрема щодо його соціалізації, екологізації, інформатизації, децентралізації управління з передачею значних повноважень органам місцевого самоврядування. На нашу думку, перспективними видами туризму для України є внутрішній та в’їзний, у рамках яких особливої уваги, державної підтримки та регулювання потребує розвиток соціального, ділового, сільського туризму.

4. Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристич¬них країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчиз¬няної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяль¬ності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування туристичної галузі, для розв’язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства з питань туризму, зокрема видається необхідними закріплення за в’їзним та внутрішнім видами туризму статусу пріоритетних; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у туристичну галузь; затвердження національних стандартів усіх видів туристичних послуг; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціо¬нального використання природної та культурної спадщини України. У роботі пропонується розробити та прийняти такі нормативно-правові акти: “Кодекс туризму”, закони України “Про сільський туризм”, “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепцію розвитку українських курортів, а також внести окремі поправки до законів України “Про туризм”, “Про місцеве самоврядування” (щодо функцій органів місцевого само¬вряду¬вання в галузі туризму) та інших нормативно-правових актів.

5. Установлено, що важливими передумовами розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях є, передусім, покращання взаємодії і коопе¬рації між органами державної влади та місцевого самоврядування, підприєм¬цями, інвесторами, а також іншими особами та організаціями, активне спів¬робітництво яких може привести до створення привабливого туристичного продукту. Запропоновано комплекс механізмів залучення територіальних гро¬мад до розвитку туристичної галузі, зокрема дієвим механізмом співпраці органів місцевого самоврядування та підприємців у галузі туризму може стати регіо¬нальна туристична корпорація як добровільне об’єднання юридичних осіб, створене з метою координації діяльності учасників, забезпечення захисту їхніх прав, інтересів у державних та інших органах, спільної реалізації учасниками різноманітних програм та проектів та розподілу прибутку, отриманого від їх здійснення. Ефективним механізмом залучення територіальних громад до роз¬витку туристичної галузі на регіональному і місцевому рівнях також видається ство¬рення робочої групи фахівців галузі, яка на основі розроблених на державному рівні т


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)