Contribution to International Economy

Використання технічних засобів у заняттях оздоровчої спрямованності зі студентами

Вступ

Необхідність посилення оздоровчої спрямованості фізичного виховання студентів обумовлюється ситуацією, що склалася зі станом їхнього здоров'я.

Окремі дослідники вказують на те, що під час навчання у вищому навчальному закладі не відбувається суттєвих позитивних змін у фізичному розвиткові і фізичній підготовленості більшості студентів. Це пояснюється слабкою організацією роботи з фізичного виховання і відсутністю врахування індивідуальних особливостей.

Аналіз наукових досліджень засвідчує, що найдешевшим і найефективнішим засобом підвищення фізичного стану і здоров'я студентів є заняття фізичними вправами, за допомогою яких людина може розвивати й удосконалювати свої фізичні якості. Адже розвивати фізичні якості найдоцільніше у періоди бурхливого розвитку організму.

Саме тому проблема удосконалення фізичних якостей на сьогоднішній день є актуальною і потребує зі сторони вчених, тренерів та вчителів фізичної культури подальшого науково-практичного пошуку у напрямку вдосконалення фізичної підготовленості особистості. Для того, щоб процес комплексного оздоровчого тренування давав найкращий результат, забезпечуючи високий рівень здоров'я, необхідно раціонально поєднувати засоби різної спрямованості. Дуже важливо визначити співвідношення засобів оздоровчого тренування як на одному занятті, так і на більш тривалі проміжки часу. Схоластичне застосування на заняттях різних засобів не тільки не сприяє зросту фізичної працездатності, а й може негативно вплинути на стан здоров'я. В цьому випадку організм сприймає навантаження як випадковий фактор і не відповідає на нього процесами пристосування. Тільки після багаторазового ритмічного повторення навантаження певного спрямування, коли нервова система сприймає його, встановлює, що цей режим є закономірністю, в організмі активно починають проходити позитивні морфо-функціональні процеси. В подальшому, коли організм пристосовується до постійного навантаження, адаптаційні процеси починають слабнути .

На нашу думку, велике значення у розробці змісту фізкультурно-оздоровчих занять студентів необхідно приділяти розвитку сили та витривалості, оскільки встановлено, що люди з оптимальним рівнем цих фізичних якостей значно менше піддаються різноманітним захворюванням.

Метою наших досліджень було розробити методику використання технічних засобів у заняттях оздоровчої спрямованості з студентами.

Об’єктом досліджень були студенти факультету фізичного виховання і спорту державного університету імені Драгоманова.

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

1. Аналіз науково-методичної літератури.

2. Вивчення накопиченого досвіду роботи з використанням деяких результатів багаторічних досліджень і педагогічного досвіду авторів, спостереження за роботою кращих фахівців України.

3. Спеціальні педагогічні спостереження за навчально-педагогічним процесом майбутніх учителів фізичної культури.

4. Педагогічний експеримент.

 

Розділ 1. Особливості фізичного виховання студентів вузів

1.1 Оздоровча спрямованість фізичного виховання фізичного виховання

Стратегічна важливість сфери фізичного ви ховання студентської молоді зумовлена її тісним зв'язком з розвитком та зміцненням стану здоров'я і фізичного гарту майбутніх фахівців. Здоров'я на ції було, є і залишається найвищою цінністю держави, передумовою стійкого і впевненого розвитку її економіки та культури.

Підготовка освічених і фізично здорових фахівців, здатних плідно працювати у нових соціально-економічних умовах, неможлива без широкого залучення студентської молоді до фізичної культури і спорту, до здорового способу життя. Справедливість цих тверджень знаходить відображення у директивно-нормативних державних актах, які видані за роки незалежності

України. Йдеться, в першу чергу, про Конституцію України, низка норм якої безпосередньо стосується засад фізичної культури і спорту та охорони здоров'я громадян, Закон України «Про фізичну культуру і спорт» (1993 p.), Закон України «Про освіту» (1998 р.) і, нарешті, Президентську цільову комплексну програму «Фізичне виховання здоров'я нації» (1998 p.).

У назві статті використано слово «міфи», яке, окрім основного значення, має ще й таке: «те, чого в дійсності немає».

Так ось, вищеназвані документи справді є міфами, адже задекларовані в них постулати, які стосуються безпосередньо фізичного виховання

студентської молоді, так і залишаються нездійсненими пам'ятками міфотворчості урядовців.

На нашу думку, найбільшим міфом законодавчої творчості у галузі фізичної культури і спортує Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації», затверджена Указом Президента України у вересні 1998 року.

Так, у цьому документі серед практичних заходів щодо фізичного виховання і фізкультурно-оздоровчої роботи у навчально-виховній сфері,

які передбачені до здійснення у 1999-2000 роках, наприклад, залишається на папері введення 4 годин занять фізичним вихованням на тиждень протягом усього періоду навчання студентів, не внесені зміни та доповнення до системи Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості, не затверджено Базову навчальну програму з фізичного виховання.

Особливо незадовільне становище спостерігається у вирішенні проблеми оздоровчого спрямування системи фізичного виховання студентської молоді, хоча воно проголошується пріоритетним в усіх директивних документах щодо фізичної культури і спорту.

Виходячи з цього, фізичне виховання студентів у рамках навчальної дисципліни «Фізичне виховання» необхідно розглядати як педагогічно структурну систему, спрямовану на формування потреби до фізичного самовдосконалення та залучення студентів до здорового способу життя.

На нашу думку, ефективне функціонування такої структури можливе лише за умови визнання головного системоформуючого компонента, якому підпорядковані всі складові навчального процесу фізичного виховання студентської молоді. З усією очевидністю таким компонентом має бути здоров'я студента як найвища гуманістична цінність особистості та суспільства.

Саме стан соматичного здоров'я є тією системоформуючою категорією, яка безпосередньо характеризує гуманістичну спрямованість навчального процесу з фізичного виховання студентів, його організаційно-методичне забезпечення та, нарешті, вибір критеріїв оцінювання успішності з цієї навчальної дисципліни.

Поліпшення рівня соматичного здоров'я під впливом занять фізичною культурою і спортом повинно стати найпершим критерієм ефективності зусиль студента в оволодінні вимогами навчальної програми з фізичного виховання.

Виходячи з теми нашої статті, хотілось би привернути особливу увагу до вирішення проблеми оздоровчої спрямованості фізичного виховання

студентської молоді. Адже ця проблема проголошується пріоритетною в усіх директивних документах щодо фізичної культури і спорту.

Який же сучасний стан вивчення оздоровчого впливу занять фізичним вихованням у вищих навчальних закладах України? Чи існують об'єктивні критерії оцінки рівня соматичного здоров'я студентів? Чи встановлено державний контроль за станом та ефективністю фізичного виховання

студентської молоді? На жаль, треба констатувати, що у ВНЗ не створено структури, яка б опікувалася станом здоров'я студентів, хоча згідно з офіційними документами відповідальність за це покладено на ректора.

У щорічних звітах кафедр фізичного виховання, які надсилаються у статистичні органи - форма № 1-ФК, затверджена Наказом Держкомста ту України від 16.09.98 р. № 308, є розділ п'ятий «Фізкультурно-оздоровча робота», в якому вимагається інформація лише про кількість студентів, які за станом здоров'я віднесені до спеціальної медичної групи. Більше ніяких зведень щодо характеристики стану здоров'я студентів звіт не вимагає. Таким

чином, можна стверджувати, що державного контролю за станом здоров'я студентів не існує. За таких умов годі вимагати й відповідальності!

Чи існують об'єктивні критерії або показники, які б характеризували параметри соматичного здоров'я студентів? Треба зазначити, що у цій справі науковці України ще за часів CPCP були провідними, адже в Києві працював єдиний у колишній державі науковий заклад - НДІ медичних проблем фізичної культури. Тут були розроблені досить інформативні експрес-методи оцінки стану здоров'я осіб, які займаються фізичною культурою. Ці методики не втратили своєї науково-практичної цінності й можуть використовуватися як такі, що мають високу інформативність та незначні матеріальні витрати, пов'язані з їх упровадженням у навчальний процес із фізичного виховання студентів.

Особливо привабливою у цьому плані є система експрес-оцінки рівня фізичного (соматичного) здоров'я, розроблена професором Г. Л. Апанасенко (1998). Як показали наші дослідження, ця система дуже добре «працює» у практиці фізичного виховання студентів. Матеріальне забезпечення впровадження цього методу оцінки рівня здоров'я передбачає тонометр, ваги, секундомір і, звичайно, бажання викладача займатися цією справою. Ця система експрес-оцінки рівня соматичного здоров'я студентів апробована нами на практиці й може бути цілком успішно впроваджена у навчальний процес з фізичного виховання. Отже, можна констатувати, що для практичної діяльності кафедр фізичного виховання стосовно визначення оздоровчого впливу занять фізичною культурою і спортом існує цілком доступна й ефективна методика її впровадження - вимога часу! Адже цей захід відкриває можливість у кількісних показниках оцінювати рівень здоров'я студентів та його динаміку протягом навчання.

Крім того, на підставі визначення динаміки зміни найважливішого показника ефективності фізичного виховання - рівня соматичного здоров'я студента - створюється можливість об'єктивно оцінювати якість роботи кафедри фізичного виховання.

Таким чином, оздоровча спрямованість фізичного виховання з проблеми нереалізованої переходить у проблему цілком вирішувану. Для цього потрібні лише певні зусилля керівних органів і бажання викладачів.

 

1.2 Освітня спрямованість фізичного виховання студентів

Сьогодення змінює вимоги до фізичної підготовленості студентів, спонукає до визначення та усвідомлення ролі фізичної культури, як складової частини загальної культури, та необхідності вирішення проблем пов’язаних із здоров’ям.

Низький рівень фізичного здоров’я більшості населення, у тому числі й студентів [10], дає підстави вважати, що наявна система фізичного виховання не спроможна повною мірою вирішити питання культури здоров’я особистості, поліпшення її фізичних якостей. Спроби використати фізичну культуру як засіб оздоровлення, без вироблення необхідності фізичного самовиховання, створюють лише передумови для деякої модернізації самого процесу формування фізичного розвитку людини, але не формування фізичної культури особистості.

Система фізичного виховання студентів спрямована нині лише на вирішення проблем сьогодення - здачу контрольних та залікових нормативів, що не сприяє виробленню в них прагнення до самостійного вдосконалення, націлює на виховання слухняного виконавця, орієнтованого на дотримання вимог програми з фізичного виховання. За таких умов, – фізичної культури особистості не можна сформувати. Для цього необхідно змінити цільові установки сфери фізичної культури з концепції оздоровлення та фізичного виховання на формування фізичної культури особистості в межах загальної культури.

Згідно з Законом України «Про освіту» фізична освіта передбачає інтеграцію фізичного навчання та фізичного виховання, фізичного розвитку та фізичного збереження здоров’я, що забезпечує високий рівень фізичної культури особистості.

Орієнтація фізичного виховання на засвоєння жорстко регламентованого програмного матеріалу, зміст якого визначається обов’язковою прикладною підготовкою та здаванням нормативних заліків, виключає можливість звернення до особистості студента та розвитку його індивідуальності.

Специфічна спрямованість у використанні засобів, методів, форм навчання та виховання у сфері фізичної культури призвела до розриву освіти й фізичної культури – студенти не повністю усвідомлюють та не сприймають фізичну культуру як життєво важливу цінність. Внаслідок цього фізична культура як навчальний предмет вузу не виконує повною мірою своєї важливої функції – формування дієвого відношення людини до власного фізичного удосконалення, а отже, характеризується зниженням інтересу у більшості студентів до фізкультурно-спортивної діяльності та зменшенням її престижу.

Обмежене змістом та обсягом фізичне виховання у вузі не здатне повністю вирішити комплекс завдань фізичного удосконалення, духовного й інтелектуального розвитку студентів.

Вирішення вказаного завдання повинно здійснюватися через виховання фізичної культури особистості, пов’язаної з бажанням, потребою та вмінням людини зберігати й удосконалювати своє здоров’я за допомогою широкого обсягу знань, отримання яких можливе за умови виділення освітнього аспекту на заняттях фізичною культурою. Освітній аспект слід розуміти як оволодіння студентами науковими знаннями, практичними вміннями й навичками, розвиток розумово-пізнавальних і творчих здібностей, а також світогляду й морально-естетичної культури.

Низьку ефективність реалізації програми фізичного виховання у вузі спричиняє не лише недолік часу, відведеного на обов’язкові заняття, але й недостатня розробка науково обґрунтованих методів побудови навчального процесу фізичного виховання. У зв’язку з цим зазначені недоліки в системі обов’язкових занять покликані компенсувати самодіяльні та самостійні форми організації фізичного виховання за умов дозвілля, потенціальні можливості якого привертають посилену увагу сучасних теоретиків та практиків [4].

Самостійний процес фізичного удосконалення студентів зумовлює посилення освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння студентами знань, які б дозволяли їм раціонально здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність з використанням різноманітних засобів фізичної культури, традиційних і нетрадиційних методів фізичного виховання, а також повноцінного використання вільного часу, підвищення освітньої спрямованості фізичного виховання саме в умовах дозвілля.

Фізичне виховання у вузі, регламентоване змістом та обсягом обов’язкових годин навчальної програми, за даними наших спостережень й численними результатами інших досліджень, не здатне повноцінно вирішувати комплекс завдань щодо фізичної підготовленості, інтелектуального й духовного розвитку студентів [2, 7, 8].

Засвоєння культури фізичної повинно починатися з оволодіння системою знань, які формують ціннісне відношення та здатність студентів до фізичного удосконалення й самореалізації здорового стилю життя [3].

Удосконалення навчального процесу повинно передбачати планомірний перехід від обов’язкових форм до процесу фізичного самовдосконалення студентів. На думку Л.І. Лубишевої, такий шлях зумовлює посилення освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння студентами фізкультурних знань, які дозволяють самостійно та раціонально здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність [9].

Між тим, освітня спрямованість фізичного виховання буде виправданою у разі тісного взаємозв’язку процесів теоретичного засвоєння знань та їх практичного використання в самоорганізації здорового способу життя. У зв’язку з цим стає очевидним, що освітній підхід повинен поєднуватися зі спрямованим вихованням мотивації, інтересу та ціннісного відношення до фізичної культури й стану особистого здоров’я студента.

У сфері фізичної культури недостатньо представлені такі якості й елементи людської індивідуальності, як самореалізація, проективний та цілеспрямований саморозвиток, творчість, духовні потреби, що є імпульсом будь-якої діяльності. Це обмежує можливості фізкультурної діяльності розвитком лише рухової сфери, що, врешті-решт, знижує культурний потенціал даної галузі людської практики, не дозволяє реалізувати можливості фізичної культури у розвитку інтелектуальних, розумових, творчих та комунікативних потенцій людини.

Виділена сукупність суперечностей, соціальна значущість проблеми, потреба практики фізичного виховання студентів в обґрунтованих технологіях фізичного виховання зумовили пошуки нових форм фізичного виховання в єдності з соціокультурною діяльністю.

Посилену увагу сучасних теоретиків та практиків привертають потенціальні можливості дозвілля. Адже дозвілля для молоді, особливо студентів, є пріоритетною цінністю, у сфері дозвілля реалізується багато соціокультурних потреб особистості. Сфера дозвілля характеризується свободою особистості, що виявляється у вільному виборі форм, місця та часу проведення дозвілля. Саме на дозвіллі людина проявляє себе як вільна індивідуальність.

Актуалізація питання формування фізичної культури зумовлена також несприятливою екологічною ситуацією, комерціалізацією закладів спорту, деформацією способу життя багатьох сімей, недорозвиненістю оздоровчих форм проведення дозвілля, низьким рівнем фізичної та психічної культури батьків, відсутністю системи безперервного фізичного виховання [11]. В соціально-культурній та педагогічній площині причина ситуації, що склалася, полягає в девіації цінності фізичної культури, відсутності соціально значущого статусу фізичної складової іміджу людини. Соціально-педагогічний аналіз фізичної культури в умовах дозвілля свідчить про її значний потенціал у формуванні різнобічного розвитку особистості. Однак в реальній практиці можливості дозвілля використовуються не повною мірою.

Для вирішення проблеми формування фізичної культури студентської молоді в умовах дозвілля на початковому етапі ми вирішили з’ясувати, як впливає спортивне дозвілля на поліпшення освітніх, фізичних та фізіологічних якостей студентської молоді.

 

1.3 Технічні засоби у фізичному вихованні студентів

Під час проведення занять з фізкультури у студентів необхідно вимірювати результати виконання вправ і іншого роду рухових завдань. Також такі виміри потрібні на тренувальних заняттях. І, головне, потрібні іншого характеру виміри, не цікаві для глядачів і суддів, але важливі для підвищення ефективності загальфізичної і спортивної підготовки, для забезпечення здоров'я що займаються. Це виміри характеристики тіла, тілорухів і рухів, фізіологічних і психологічних характеристик.

Виміри можна проводити з використанням досить складних приладів і пристроїв, але в багатьох випадках можна обмежитися порівняно простими вимірювальними приладами і пристосуваннями, а часом і обійтися виміром власним тілом і візуальними оцінками. Вимір — це зіставлення вимірюваної ознаки об'єкта з прийнятим за зразок об'єктом, що володіє аналогічною ознакою одиничної величини.

Виміри у фізичному вихованні і спорті дозволяють порівнювати цікавлячі нас ознаки різних індивідів, дозволяють порівнювати той самий ознака того самого індивіда через ті чи інші проміжки часу, що дає можливість простежити динаміку цієї ознаки, хід його розвитку. Такий контроль необхідний для управління процесом підготовки у фізичному вихованні і спорті, а також для вироблення норм і орієнтирів, “моделей спортсменів”. Виміри — основа кількісного аналізу рухової активності, стану індивіда, його актуальних і потенційних рухових можливостей, а значить — контролю в цій області.

Пристрій — система, що відправляє деяку порівняно “вузьку” функцію і що має відособлені конструкцію і компонування, але не укладена в окремий корпус. Прилад — схований в окремий корпус пристрій чи сукупність функціональних взаємозалежних пристроїв. Вимірювальна установка — системна сукупність функціонально взаємозалежних чи незв'язаних приладів, пристроїв, допоміжних конструктивних елементів, призначена для виміру одного чи декількох вимірюваних факторів. Вимірювальна установка може складатися з декількох конструктивно відособлених частин, кожна їх яких містить у собі один чи кілька приладів (пристроїв). Ці частини називають блоками, а таку установку — блокової. Але може бути оформлена і як цілісна конструкція. Вимірювальна установка часто складається з 2 розділених відстанню блоків: один закріплений на досліджуваному об'єкті, іншої — блок оператора. Такі, зокрема, телеметричні систем, у яких зв'язок між блоком, установленим, наприклад, на спортсмені і блоком оператора найчастіше здійснюється радіосигналами.

Перелічимо основні компоненти вимірювальних установок.

Датчик — вимірювальний перетворювач впливу вимірюваного фактора в сигнали деякої фізичної модальності, найчастіше електричні. Датчики розрізняються за принципом реагування на вимірюваний фактор, по фізичній модальності вихідного сигналу, по чутливості, механічній міцності, конструкції і матеріалу, розмірам.

Підсилювач повинний не тільки підсилювати сигнал з датчика, збільшуючи його амплітуду, але і робити це з можливо меншими перекручуваннями. Бувають: а) нелінійність посилення, тобто непропорційність відносини збільшень величини сигналу ( А) на вході підсилювача до відповідного її збільшенням на виході підсилювача; б) зсув значень на ту саму величину; в) наведення — перекручування, індуковані (порушувані) сторонніми (частіше електричними) перешкодами.

Перетворювачі служать для перекладу сигналу з однієї фізичної величини (одного виду енергії) в іншу, більш зручну для подальших маніпуляцій, чи з однієї форми — наприклад, аналогової (тобто безупинної) у цифрову, що необхідно для введення в ЕОМ (такі перетворювачі називають аналого-цифровими — АЦП).

Реєстратори (реєструючі системи, прилади, пристрої) забезпечують доступ до отриманої вимірювальної інформації, її збереження: .запис, звукову чи візуальну фіксацію. Індикаторами звичайно називають реєстратори, що дають інформацію типу “так — ні”. Як найбільше вживаних реєстраторів виступають ЕОМ, аудіо- і відеомагнітофони, осцилографи, самописи, лічильники імпульсів. Індикаторами звичайно називають реєстратори, що дають інформацію типу “так — ні”.

Найбільш розповсюджені методики вимірів у спорті: а) секундометрія, б) динамометрія, в) ергометрія, г) спідо- і тахометрія, д) акселерометрия, е) пульсометрія, ж) електроміографія, з) відео- і кінографія, і) гоніометрія, к) вимір метрики, л) хемометрія.

Методи: а) механічні, б) електричні (у тому числі потенціометричні і тензометричні) і електромеханічні, в) оптико-електронні, г) фізіологічні. Нерідко застосовують змішані методи.

Потенціометричні методи засновані на вимірі різниці електричних потенціалів. Тензометрія заснована на тому, що електричний опір металів при їх розтягуванні зростає пропорційно відносному подовженню. Тензосупротиву з'єднують за мостовою схемою. З вимірювальної діагоналі моста різниця потенціалів подається на вхід тезопідсилювача. Нерідко замість моста обмежуються напівмостом, у такому випадку в конструкції тензопідсилювача повинні бути передбачені перемінні опори, що складають другу половину моста опорів.

Відхилення значення обмірюваної величини від дійсного, тобто від того її значення, що може бути отримане ідеально правильним (еталонним) виміром, називають абсолютною погрішністю ( А). Розподіл абсолютної погрішності на те значення вимірюваної величини (А), при одержанні якого виявлена погрішність (щире значення), дає дійсну відносну погрішність  Пекло =  АЅ А. Якщо розділити абсолютну погрішність ( А) на максимальне значення (Ашк), відзначені на шкалі, одержимо приведену відносну погрішність  Ап =  АЅ Ашк . Приведену погрішність указує на клас точності засобу вимірів.

Розрізняють основні і додаткові погрішності. Основні погрішності — погрішності самого методу вимірів або вимірювального пристрою, приладу, установки при нормальних умовах їхньої роботи. Додаткові погрішності виникають при відхиленні умов від нормальних для даної апаратури.

Погрішності виміру бувають систематичними постійними, систематичними перемінними, несистематичними постійними, несистематичними перемінними. Систематичну постійну погрішність легко компенсувати, якщо один раз визначити її чисельне значення. Погрішності, що ми можемо пояснити і причини яких ми можемо установити, часто можна усунути, усунувши ці причини.

 

Розділ 2 Аналіз використання технічних засобів в фізичному вихованні студентів

2.1 Рівень розвитку сили та витривалості у студентів

В процесі занять із фізичного виховання студентів використовується розроблений зміст і методика фізичного виховання. Тобто, проводиться спеціальна теоретична і практична підготовка, яка включає інформацію про здоровий спосіб життя, самоконтроль фізичного стану, санітарно-гігієнічні вимоги щодо виконання фізичних вправ. Розробляються рекомендації для самостійних оздоровчих занять з урахуванням індивідуальних особливостей студентів.

Розвиток сили і силової витривалості студентів проводиться за допомогою вправ атлетичної гімнастики, фізичних вправ з обтяженням та на гімнастичних приладах. Основні переваги атлетичної гімнастики, як засобу оздоровчого тренування, такі: велике оздоровче значення; заняття атлетичною гімнастикою можна починати з будь-якого рівня фізичної і технічної підготовленості, повертатися до занять після тривалих перерв; заняття легко дозуються за рахунок ваги обтяжувачів, кількості повторень вправ, частоти тренування, темпу, режиму роботи; фізичні якості, набуті в атлетичній гімнастиці, можна з успіхом використовувати в інших видах спорту, в побуті, праці тощо; атлетичною гімнастикою можна займатися, практично, за будь-яких умов: у спортивному залі, вдома, в лісі тощо.

З метою розвитку загальної витривалості ми застосовували різноманітні фізичні вправи та їх комплекси:

ходьбу, біг, стрибки через скакалку тощо. Техніка виконання більшості циклічних вправ доступна практично для всіх. При їх виконанні задіяні майже всі м'язи й активізується діяльність провідних функціональних систем організму. Важливим є те, що з’являється можливість дозувати інтенсивність і тривалість навантаження в суворій відповідності до стану здоров'я та рівня фізичної підготовленості.

Для розвитку зазначених фізичних якостей студентів-першокурсників при розробці тренувальних занять ми добирали ті фізичні вправи і їх комплекси, характерними ознаками яких є: активне функціонування більшості або всіх ланок опорно-рухового апарату. Рекомендували ациклічні і змішані гімнастичні, легкоатлетичні та ігрові вправи.

Під час виконання силових вправ значну увагу приділяти ритмічному диханню. Враховуючи те, що зміна темпу силових вправ, чергування їх із вправами на гнучкість і розслаблення між підходами складають великі можливості для вдосконалення рухового і вестибулярного апарату, чергували комплекси силових вправ з оптимальними циклічними і швидкісними вправами, що дають хороший ефект для розвитку витривалості.

Важливе значення для раціональної організації фізкультурно-оздоровчої роботи мають відомості про фізичну підготовленість студентів, тобто комплекс навичок, умінь та фізичних якостей, якими вони володіють.

Тому рівень силових, швидкісно-силових можливостей і витривалості студентів ми визначали за комплексом тестів (табл. 1).

Для збільшення м'язової сили студентів рекомендувалося виконувати атлетичні вправи. Кожна вправа повторювалася 6-8 разів, тривалість відпочинку між серіями становила 1,5-3,0 хв.

Використовувалися вправи з обтяженням масою власного тіла, масою предметів, опором, подолання опору еластичних предметів, подолання опору партнера вправи на тренажерах. Після виконання необхідної кількості підходів для однієї групи м'язів, переходили до розвитку іншої групи м'язів. При цьому спочатку виконувалися вправи для більш масивних м'язових груп, а потім – для дрібних м'язових груп


Під час виконання силових вправ велика увага приділялася ритмічному диханню. У більшості вправ видих рекомендувався під час зусилля.

Потрібно зауважити, що комплекси силових вправ ми чергували з оптимальними циклічними і швидкісними вправами, що давали хороший ефект для розвитку витривалості.

 

2.2 Технічні засоби в процесі формування професійної майстерності майбутніх фахівців фізичної культури

Підготовка професіонала – справжнього фахівця своєї справи – має здійснюватись з використанням най новітніших технологій, методик, освітніх інновацій, з використанням набутого вітчизняного й зарубіжного до свіду. Фундаментом цього мають бути особистісно-орієнтований підхід, оновлення змісту та форм організації навчально-педагогічного процесу відповідно до світових стандартів, що стали основою національної доктрини розвитку освіти.

У енциклопедії професійної освіти поняття «професійна майстерність» тлумачиться як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, якостей, трудового досвіду та норм поведінки, які забезпечують можливість успішної праці за обраною професією [9].

На думку провідних фахівців, викладання фізичної культури у фізкультурних навчальних закладах передбачає вивчення теорії та методики легкої атлетики, формування у майбутнього вчителя основ раціональної техніки виконання легкоатлетичних вправ, розвитку спеціальних фізичних якостей, набуття необхідних знань, вмінь і навичок для самостійної педагогічної роботи [1, 4, 7, 8].

У фізичному вихованні студентів легка атлетика займає значне місце. Цінність легкоатлетичних вправ для студентів полягає в їх природодоцільності, підвищенні працездатності, підготовці до засвоєння інших розділів навчальної програми, а також у розвитку рухових здібностей [5, 7].

Як свідчить діюча програма для загальноосвітніх навчальних закладів [6], під час вивчення легкоатлетичних вправ вирішуються два завдання: удосконалюється не тільки техніка легкоатлетичних вправ, але й розвиваються рухові здібності – силові, швидкісні, швидкісно-силові, координаційні, витривалість і гнучкість у бігу на короткі дистанції, стрибках у висоту, стрибках у довжину та інших видах.

Сучасні вимоги спонукають творчого вчителя переглянути методи організації навчання, впроваджувати нові технічні засоби [2, 3].

Одним з головних завдань, що стояло перед цим дослідженням, було виявлення можливості вдосконалення біомеханічних характеристик відштовхування при стрибках у висоту в штучно створених умовах, які забезпечуються використанням комплексу «полегшуючого лідирування», побудованого на основі монорейки.

Після індивідуальної розминки і пробних стрибків через планку досліджуваному пропонувалося зробити три-чотири стрибки на максимальній висоті. Потім його знайомили з пристроєм «підвіски» і, після декількох пробних стрибків, він знову виконував стрибки через планку на максимальній висоті (три-чотири стрибки). Для визначення ефекту післядії досліджувані робили три-чотири стрибки на максимальній висоті після зняття полегшуючої «підвіски».

Для аналізу матеріалу в усіх випадках використовувалися показники результату кращої спроби. Отже, така форма проведення досліду давала змогу оцінити ефект методу «полегшуючого лідирування» і його післядію.

Динамічні характеристики відштовхування. Докладний аналіз тензодинамографічних кривих свідчить про те, що як при горизонтальних, так і при вертикальних складових зусилля чітко виділяються два механографічних піки, що відбивають різні явища. Перший пік пов’язаний з постановкою ноги на ґрунт (ударне зусилля чи фаза амортизації), другий визначається активним відштовхуванням.

Результати досліджень свідчать, що за абсолютними показниками зусиль вертикальна і горизонтальна складові істотно відрізняються (вони значно більші у вертикальної складової). Тривалість фази амортизації в обох напрямках значно коротша, ніж тривалість фази активного відштовхування, тоді як зусилля його, навпаки, значно вищі (табл. 2). При цьому кут вильоту ОЦТТ дорівнює в середньому 55,5 °, швидкість вильоту – 4,8 м•с 1, а висота – 0,85 м.

Таблиця 2

Вплив методу «полегшуючого лідирування» на біомеханічні характеристики відштовхування в стрибках у висоту (при математичному аналізі)

 

 

Примітки: В.Д. – вихідні дані; «ПЛ» – при використанні методу «полегшуючого лідирування»; Е.П. – ефект післядії

Порівняльний аналіз динамічних характеристик при відштовхуванні, отриманий у звичайних умовах і при використанні методичного прийому «полегшуючого лідирування», свідчить про те, що вони зазнають істотних змін в останньому випадку. Так, вертикальні, ударні зусилля в цьому випадку знизилися на 12,1 %, а горизонтальні – на 19,5 %. Тоді як зусилля фази активного відштовхування, навпаки, збільшилися на 36,6 % і 19,1 % відповідно.

В умовах «полегшуючого лідирування» зменшується тривалість як фази амортизації, так і фази активного відштовхування, причому найбільші зміни за цим показником відбуваються в першу фазу (табл. 2), що й зумовило зниження тривалості відштовхування на 16,5 %.

Застосування методу «ПЛ» позитивно позначалося на характеристиці вильоту тіла. Так, кут вильоту збільшився на 3,1 %, швидкість вильоту – на 10,4 % і висота підйому ЗЦТТ – на 10,6 %, що, природно, призводило до збільшення результату в стрибках у висоту.

Оцінюючи ефект післядії методу «ПЛ» за принципом, викладеним вище, було виявлено позитивний його вплив. Це, передусім, відбилося в характеристиках вильоту тіла (кут вильоту збільшився на 2,9 %, швидкість –на 4,2 %, висота – на 4,7 %), що було наслідком більш раціонального відштовхування.

Про ефективне використання методу «полегшуючого лідирування» і про його позитивну післядію свідчать дані, отримані при математичному аналізі результатів дослідження, які показали, що зміни в усіх досліджуваних біодинамічних характеристик мають статистично достовірне значення і, що найбільш важливо, результатом цих змін було переміщення ОЦТТ на більшу висоту.

 

Висновки

Отже, найбільш значущими чинниками, які впливають на формування мотивації й активне відношення до фізкультурно-оздоровчої діяльності в умовах дозвілля, є необхідність поліпшення якості фізкультурних знань. Діяльність дозвілля, орієнтована на створення культурного простору в соціумі з притаманним йому стійкістю й рухливістю, дозволяє поєднувати можливості особистісної автономності, свободи вибору, самовизначення з педагогічно доцільним втручанням.

Фізичне виховання з акцентом на освітню спрямованість в умовах дозвілля підвищує гуманістичні й культурологічні цінності фізичної культури студентів.

Велике значення у розробці програм фізкультурно-оздоровчих занять студентів необхідно приділяти розвитку сили та витривалості, оскільки встановлено, що люди з оптимальним рівнем цих якостей значно менше піддаються серцево-судинним захворюванням, хворобам легень, ожирінню, діабету.

Фізична підготовленість студентів оцінювалась за результатами виконання контрольних вправ, що передбачені державними тестами і нормативами оцінювання фізичної підготовленості населення України.

Таким чином, дослідженнями доведено, що виконання фізкультурно-оздоровчих вправ студентами за розробленим змістом і методикою суттєво вплинуло на підвищення їх фізичної підготовленості. Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем підвищення фізичних якостей студентів засобом фізкультурно-оздоровчих занять.

. Використання методу «полегшуючого лідирування» («ПЛ») у процесі підготовки майбутніх фахівців фізичної культури сприяє технічному вдосконаленню і підвищенню спортивного результату.

Порівняльний аналіз динамічних характеристик при відштовхуванні, отриманий у звичайних умовах і привикористанні методу «полегшуючого лідирування», свідчить про те, що вони зазнають істотних змін в останньому випадку. Так, вертикальні ударні зусилля знизилися на 12,1 %, а горизонтальні – на 19,5 %. Тоді як зусилля фази активного відштовхування, навпаки, збільшилися на 36,6 % і 19,1 % відповідно. При цьому тривалість відштовхування знизилося на 16,5 %. Це супроводжувалося збільшенням кута вильоту на 3,1 %, швидкості вильоту – на 10,4 % і висоти підйому ОЦТТ – на 10,6 %.

Експериментальний матеріал свідчить про те, що використання технічних засобів супроводжується вираженим ефектом післядії, тобто поліпшенням динамічних параметрів відштовхування, яке зберігається протягом кількох наступних занять.

 

Використана література

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Сов. педагогика. – 2001. – № 7. – С.31-40.

Виленский М.Я. Здоровый образ жизни студентов: сущность, строение, формирование. – М.: Советский спорт, 2006. – С. 14-21.

Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 293

Грибков В.А., Бурханов А.И. Обеспечение здоровья студентов в процессе их учебно-трудовой деятельности

Гунько П. М. Активізація процесу фізичного виховання студентів за допомогою занять силової спрямованості / П. М. Гунько // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХДАДМ (ХХПІ), 2005. – № 23. – С. 13–16.

Гунько П. М. Заняття силової спрямованості як засіб підвищення фізичної підготовленості студентів / П. М. Гунько // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. за ред. С. С. Єрмакова. – Харків : ХДАДМ (ХХПІ), 2008. – № 25. – С. 35–38.

Гунько П. М. Ставлення студентської молоді до фізичної культури і спорту / П. М. Гунько // Молода спортивна наука України : зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2006. – Том 3. – Вип. 8. – С. 83–87.

Гунько П. М. Фізична підготовленість студентів, які займаються різними видами рухової діяльності / П. М. Гунько // Фізичне виховання і спорт у сучасних умовах : Всеукраїнська науково-практична конференція, Черкаси, 29 вересня – 01 жовтня 2006 р. – Черкаси : Черкаський національний університет, 2006. – С. 77–81.

Гущина С.В. Воспитание ценностного отношения школьников к физической культуре // ІХ Міжнародний науковий конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх». – К., 2008. – С. 127.

Дюмазедье Ж. Культурная революция в организации досуга // Культурно-просветительная работа. Любительская деятельность в сфере досуга. – М., 2009. – Вып. 12.

Запорожанов В.А. Легкая атлетика в теории и на практике // Теория и практика физической культуры.

Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. – К.: Здоров’я, 2001. – № 8. – С. 60.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: Лекции по курсу «Культурно-досуговая деятельность». – М.: МГИК, 2002. – 50 с.

Кірсанов В.В. Рекреаційні вимоги до організації спортивного дозвілля // Вісник КНУКіМ. Серія «Педагогіка». – 2001. – № 3. – С. 26-34.

Кон И.С. Молодежь в современном мире: проблемы и суждения (материалы круглого стола) // Вопросы философии. – 2000. – № 6. – С. 12.

Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 2007. – 207 с.

Лубышева Л.И. Концепция формирования физической культуры человека. М.: ГЦОЛИФК, 2002. – 40 с.

Лубышева Л.И. Теоретико-методологические и организаторские основы формирования физической культуры студентов: Автореф. дис. … д-ра пед. наук. – М.: ГЦОЛИФК, 2002. – 40 с.

Малімон О.О. Диференційований підхід у процесі фізичного виховання студентів: Автореф. дис. … канд. наук з фізвиховання та спорту. – Луцьк, 2009. – 12 с.

Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. / За ред. С.С. Єрмакова. – Харків, 2008. – № 3. – С. 3-6.

Петрова І.В. Специфіка дозвіллєвої роботи з дорослими // Педагогічний вісник. – 2004. – № 4. – С. 82-89.

Савчук С.І. Підготовка вчителя фізичної культури у процесі вивчення курсу «Легка атлетика»: Автореф.

Сергієнко В.М. Методика вивчення та оцінювання легкої атлетики на факультетах фізичного виховання / Фізичне виховання в ВУЗі. – 2002. – № 1. – С. 13-44.

Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров'я нації”. – К., 2008. – 48 с.

Шмаков С.А. Досуг школьников как социально-педагогическая проблема // Сов. педагогика. – 2000. – № 3. – С. 43-48.1991. – 224 с.

Энциклопедия профессионального образования: В 3 тт. / Под ред. С.Я. Батышева. – М.: АПО, 2006. – Т. 2.века». – М., 1994. – С.27 –


Переплет дипломов
Главная Новости О компании Наши услуги Цены Способы оплаты Авторам Вопрос-ответ Карта сайта Контакты
Партнеры: "ЦОДНТИ" "Первая Переплетная Мастерская""ЮТЭК"
Academic Journal Catalogue (AJC)